головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Корифеї мистецтва організації громадської думки. Демосфен
Автор: Терехова Оксана
кандидат педагогічних наук.

Корифеї мистецтва організації громадської думки. Демосфен

У сучасних умовах, коли на порядку денному в Україні гостро стоять питання розбудови демократичної правової держави та формування громадянського суспільства, особливого значення набуває феномен громадської думки.
Дослідження обставин, що впливають на формування громадської думки, вивчення і узагальнення умов її стійкості, динамічних процесів її мінливості (з метою врахування цих факторів у практиці суспільного урядування тощо) віддавна привертали і зараз привертають увагу філософів – від класиків (Арістотель, Гольбах, Дідро, Кант, Фіхте, Маркс та ін.) до сучасників (Біблер, Бубер, Хайдегер, Хабермас, Каган, Грушин, Толстих та ін.), політиків та соціологів ( Плеханов, Луначарський, Тард, Дюркгейм, Аріарський, Андреєва, Овчинников, Павлова, Ядов та ін), психологів (Фрейд, Бехтєрєв, Лебон, Леонтьєв та ін.), педагогів (Макаренко, Ушинський, Сухомлинський та ін.).
Метою даного дослідження є з'ясування історичного процесу становлення особливого соціокультурного явища – мистецтва цілеспрямованого формування громадської думки, його родоначальників та найвидатніших представників.
Уявляється цілком закономірним, що це мистецтво виникло в осередках найбільш розвинених демократій – містах Стародавньої Греції та Риму часів республіки. Справді, коли вершителями долі міста-держави, його населення, виявилися Народні Збори – загальні збори громадян, чи не в кожного з яких була своя думка, своє бачення назрілих проблем та засобів їх вирішення, рано чи пізно мало постати питання про узагальнення цих різних поглядів, приведення їх, так би мовити, до "спільного знаменника". І тут, природно, наставав час найбільш ініціативних, розумних, талановитих.
Подібне відбувалося у сфері мистецтв промовців-ораторів. Так, наприклад, за свідченням Аристотеля, народжувалася драматична форма – основа театрального мистецтва: "Виникнувши з самого початку шляхом імпровізації, і сама вона , і комедія (перша – від заспівувачів дифірамбів, а друга від заспівувачів фалічних пісень, які вживаються ще й нині в багатьох місцях) розрослась потроху шляхом поступового розвитку того, що становить її особливість. Зазнавши багатьох змін, трагедія зупинилась, набувши гідної та цілком притаманної їй форми"[3, 51].
Безперечно, знайшлись такі "заспівувачі-імпровізатори" і у практиці проведення Народних Зборів. Імена найталановитіших, найуспішніших з них залишилися назавжди на сторінках світової історії. Вони, ясна річ, не "співали", – вони говорили:, звертаючись до співгромадян, висловлювали свою думку, переконували у її слушності, умовляли, просили, благали, віщували, жахали... Афінська демократія \/ – І\/ ст. породила цілу плеяду видатних таких промовців-ораторів. Видатним майстром слова вважався та й вважається Фемістокл – засновник афінської могутності; про Перікла говорили, що його промови були подібні до громів та блискавок; речник простолюду Клеон, як й ідеолог аристократії Ферамен, також залишили свої імена на скрижалях історії давньогрецького красномовства.
Щоправда, всі їхні промови не були записані і нащадки можуть про них судити лише з переказів або з пізніших творів. Так Фукидід у своїй "Історії" вкладає у вуста Перікла блискучу промову [7, 105 – 112].
Першим оратором, який став записувати свої промови, за авторитетним свідченням Плутарха, вважається Антифонт – сучасник Ферамена. Відзначивши цей факт, відомий дослідник античного ораторського мистецтва М.Гаспаров писав: "Зато(!) наступні покоління, ряд великих ораторів IV ст., уже ввійшли в літературу з писаними промовами (курсив мій – О.Т). Першим у цьому ряду стоїть Лісій, визнаний зразок простоти і вишуканості; потім – Ісократ, "батько красномовства", який сам майже не виступав публічно, проте залишив чимало писаних промов та виховав багато талановитих учнів; і потім, уже в пору боротьби Афін проти македонського наступу на Грецію – кращі оратори "македонської партії" (тобто, тих, хто був за підкорення Афін Македонії О.Т.) блискучий Есхін та в'їдливий Демад, і кращі оратори антимакедонської партії – різкий Лікург та тонкий Гіперід на чолі із найславетнішим оратором Греції – Демосфеном" [2, 8].
Гаспаров розглядав ораторське мистецтво древніх у контексті становлення красного письменства – мистецтва слова (спочатку усного, а далі писемного), розвитку власне л...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet