головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Вірші
Автор: Луків Микола
Микола Луків
поет, головний редактор журналу “Дніпро”, Заслужений діяч мистецтв України і Російської федерації, Лауреат Всеукраїнських і Міжнародних літературно-мистецьких премій

ВІРШІ

МОЯ УКРАЇНА
Борисові Олійнику
Малинові дзвони на лаврській горі,
Церков позолочені бані.
І вічністю світиться небо в Дніпрі,
І далі синіють рахманні.
Планету об'їздив у пошуках див,
Пишнот і красот надивився
І тільки тоді по-новому відкрив
Той край, де на світ народився.
Люблю, коли яблуні квітнуть в саду,
Як вітер луги колихає,
І де не поїду, куди не піду –
Душа до начал повертає.
Тьмяніють в уяві заморські дива,
Палаци чужі і палати,
І дивом дорога стає польова
І стежка до рідної хати.
Нехай у тій хаті життя – не Едем
І пекла в ній більше, ніж раю,
В контексті великих всесвітніх проблем
Вона не стоїть межі скраю.
Тут все мені рідне, близьке і святе,
Земля ця на світі єдина.
І з гордістю сина кажу я про те,
Що мати мені Україна.
Вона і мета, і життя мого зміст,
Живу і працюю для неї.
І хай вибачає мені глобаліст –
В його я не вірю ідеї.
Я слухаю дзвони на лаврській горі,
Дивлюсь на софіївські бані
І вірю в народ, що живе на Дніпрі,
У сили його нездоланні.
Бо як би я людство усе не любив,
Повторюю з гордістю сина:
Для мене лишається дивом із див
Моя Україна.

***
Тиха осіння пора,
Лагідна, сонячна днина.
Чайка над плесом Дніпра,
В небі печаль журавлина.
В мирній задумі гора,
Далі імлою повиті.
Банями церква стара
Молиться Богу в блакиті.
Плинуть роки і віки,
Все за водою спливає.
Вічного справді-таки
В світі нічого немає.
Сходять і гаснуть зірки,
Світло пітьма пожирає.
Але ростуть колоски,
Й мати дитя колихає.

ХИМЕРНА ПРИТЧА ПРО ВІРУ
Лягає утома на душу,
Мов сива імла на долину.
Колись я покинути мушу
Кохану свою Україну.
Здіймусь понад воду і сушу,
У зоряні простори злину
І порох із крил своїх струшу
Під інопланетну калину.
Зійдуться у коло, мов тіні
Близькі і далекі предтечі. –
Ну як там життя на Вкраїні? –
питають, обнявши за плечі.
Скажу їм, що зміни невтішні
І нічим хвалитися, браття,
Нещастя нові та колишні
Над краєм висять як прокляття.
Розтрачуєм розум і сили
На чвари дрібні та нікчемні.
Чорнобилем землю струїли
І храми споганили древні.
Лишились голодні та голі,
І соромно світу признатись,
Що навіть в пориві до волі
Немає снаги об'єднатись.
Вмирає і пісня, і мова,
А як же без мови та пісні?..
Предтечі мовчать – ані слова
На речі мої лиховісні.
Лише розмикається коло –
І в хмарах обличчя зникають.
Навколо і порожньо, й голо,
І предки мене не приймають.
І я повертатися мушу
На рідну мені Україну,
Вселивши очищену душу
В народжену щойно дитину.
Яка їй судилася доля,
Не відаю я і не знаю,
Та вірю: сподівана воля
Прийде до стражденного краю.
І діти грядущого віку
Здійснять, чого ми не здійснили.
І цю свою віру велику
Я буду нести до могили.

КОЛИ?
"Видите гори сія? Яка на сіх горах
Возсіяєт благодать Божія".
Андрій Первозванний
Коли зійде нарешті благодать
На ці священні пагорби і кручі,
Коли боги народ благоловлять
Рамена розпросторити могучі?
Коли святі апостольські слова
Обернуться в діла животворящі,
Коли овіє велич світова
Страшні піскі чорнобильські і хащі?
Коли воскресне Фенікс із золи,
Коли?

***
Не маєм права забувати
Пісень, яких навчила мати,
Повинні їх і наші діти
Своїм нащадкам передати.
Коли прийде пора рушати
У світ із батьківської хати,
Як хліб і сіль беруть в дорогу,
Не забуваймо їх узяти.
В строкатім космосі людському,
Серед вселенського огрому
Вони згубитись не дозволять
І нагадають, хто ми в ньому.
Таки не можна забувати
Пісень, яких навчила мати.

БАЛАДА ПРО ХУДОЖНИКА
Один художник приїжджав
До моря на етюди.
І шторм гримів на сто октав,
І він той шторм намалював,
І дивувались люди.
Його картина обійшла
І виставки, й музеї.
Неждано слава немала
Крилом торкнулася чола,
А він – не звик до неї.
Він звик до праці і думок,
А тут, як грім із неба,
Відсіль – дзвінок, відтіль – дзвінок,
І він майстерню на замок,
Бо скрізь бувати треба.
І він ходив, і він встигав,
Його усюди ждали.
Він мав сто сот нагальних справ,
Він щедро лаври пожинав,
А друзі – малювали.
Художник ...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet