головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
«Ти можеш і повинен діяти…»
Автор: НДІУ
Науково-дослідний інститут українознавства

«Ти можеш і повинен діяти…»

Кор.: Ми є свідками початку нового періоду розвитку нашої держави. Яким ти бачиш наш народ і його майбутнє. Що означає для тебе народ?
Любомир Пономаренко: Багато людей розуміє слово народ вузько. На їх думку – це група людей, що об’єднані за національною ознакою. І вони праві, але частково.
Це слово давнє, і мабуть, саме тому воно набуло значно глибшого змісту. Зараз його розуміють, як любов, єдність духу, взаємоповагу, одну мету, одне життя. Тобто все те, що потрібне, щоб бути однією великою сім’єю.
Розмовляючи про українців, ми кажемо “мій народ”. А чи справді ми – народ?
Більш ніж півстоліття ми ним не були. Ми лишались єдиною нацією за часів іга Золотої Орди, монголо-татарської навали, Російської імперії і Речі Посполитої з їх постійними переділами України. Було ясно, хто «хороший», а хто «поганий», і в боротьбі українці були єдині.
Прийшли більшовики і огорнули нас рожевими туманами своїх ідей, а коли ті розсіялися, ми раптом побачили на собі кайдани. Нам сказали: так потрібно для «Великої Справи». І більшість повірила. А з меншістю ніхто не церемонився.  Вірили в краще життя і коли руйнували козацькі церкви. Вірили, коли заборонили нашу мову і викорінювали “буржуазний націоналізм”, а насправді – патріотизм. Нищили війнами; гноїли по тюрмах. І хай ми стали робочою худобою, хай хтось багатів із пекельної праці, люди жили ідеями, які так і сипалися “зверху”. Вибору не було, вільнодумці зникали надто швидко.
 Минали десятиліття Радянського Союзу. Покоління шовіністів змінювались одне за іншим, а Україна ставала легендою, про яку не заведено говорити.
І от раптом – незалежність, суверенітет, демократія – те, чого, здавалось, не вистачало. А отримавши все одразу, ми не знали, що з ним робити. За звичкою дали себе обдурити, потішаючись ілюзорною волею, а по суті все лишилося майже без змін, крім герба, гімну і прапора. Нас по-старому експлуатували, прикриваючись новими ідеями розбудови молодої держави когорти Лазаренків і їм подібних. Демократія за межі першого розділу Конституції не висувала носа. Українці говорять різними мовами, і з цього приводу між ними посіяли розбрат. Схід і захід, північ і південь стали мало не ворогами. Поділяй і владарюй – девіз не лише Калігули.
 Культура обмежувалася народними піснями і вишиванками, хоча ще М. Грушевський казав – їх доба минула. Ні, не думайте, я не проти минулої культури, її треба пам’ятати, та жити тільки нею – бродити по лісу із заплющеними очима: чим довше бродиш, тим менше потім користі буде з відкритих очей. Культура має не прикривати, а викривати суспільні негаразди. А ми знай собі гопака б’ємо. А головне – культура має творити людину й суспільство найвищих гуманістичних ідеалів. Як можна творити те, що не є втіленням найвищих етико-естетичних цінностей?
 У народу не було спільної мети, ідеї, яка б його об’єднала. Але на зламі тисячоліть щось почало змінюватись – з’явилися нові, гідні творці сучасної культури: Руслана,  гурти “Океан Ельзи”, “Тартак” та ін. І люди потроху почали слухати свою музику, дивитись поодинокі, але сучасні українські фільми. Свої! Потім перемога на Євробаченні, перемога не однієї людини, а всього українства…
Відтала крига московітства, і з хохлів почали ми ставати українцями.
 І ось наш 2004 рік. Знову ігри влади з перегинанням палиці. Догралися… Хай нас обманули, але очі наші відкриті – тепер ми скрізь – на майданах, вулицях, у містах і селах, на заході і сході. В пошуках справедливості. Нас мільйони. ВОНИ відкрили скриньку Пандори – і ми знову народ. Бо народ – це не те, що написано в графі “національність”, це те що в кожного в серці. Наші серця палають не жадобою грошей, а «голосом Духа» (І. Франко), наші очі не крижані. Ми говоримо різними мовами, думаємо по-різному, нас можуть розстрілювати, вбивати – наша зброя –правда, а хто правий, той озброєний тричі. В наших душах – дух козацтва, що клало голови не лише за ідеї людяності, волі, добра, а й за Батьківщину. Ще багато труднощів попереду, але ж тепер ми велика родина, де нікому не байдуже до нашої землі.
 Кор.: Чим цікавишся ти, представник молодого покоління, як проводиш вільний час?
 Л.П.: Як і мої однолітки, дивлюся телевізор, читаю книги. Віддаю перевагу не розважальним шоу, а фільмам, особливо оскароносця...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet