головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Українська мова в освітньому просторі ліцею
Автор: Сазоненко Ганна
кандидат педагогічних наук, заслужений учитель України, директор Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Українська мова в освітньому просторі ліцею

Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекаємо її.
Олесь Гончар

Що вирізняє діяльність директора-управлінця освітньої галузі?
– Постійний аналіз і самоаналіз кожної з педагогічних ситуацій, твоєї власної ролі в ній, у ставленні до неї педагогів, а найголовніше – у з'ясуванні причин. Навколо причинно-наслідкового аналізу і вибудовується все шкільне життя. Спробуємо проаналізувати одну з болючих проблем столичної освіти – "проблему мови".
Ретроспектива: перші мої "кроки" (після призначення у 1992 р.) у ліцеї не були прийняті колективом з особливою радістю (було навіть відкрито вороже ставлення), а тому змушена була постійно ставити питання: "Чому?". Найчастіше вдавалося знаходити причину, і так ми все ж таки разом рухалися вперед, розробляючи концепції, програми, положення... Функціонували, жили, оновлювалися, розкривалися...
Так склалося, що навчалась я у виключно російськомовних навчальних закладах (школах, інституті), хоча родина говорила суржиковою "чернігівською" мовою. У мене ж була не просто мова російська, а й вимова (навіть нерідко приймали за "ленінградку"). 1989 – рік прийняття закону "Про мови в УРСР", перші лекції для колективу педучилища №3 (до речі, воно мало статус російськомовного) українською мовою, далі – самостійне опанування за допомогою власної родини сучасною українською літературною мовою (це пізніше прийдуть захоплення красою своєї рідної української мови в моїй родині і...знання її).
А поки-що: обурення з боку одних (засновнику ліцею ставили питання, "як це не вчитель української мови й літератури очолює ліцей, а природничник?", "як могло статися, що у конкурсі на заміщення вакантної посади перемагає директор із недосконалим володінням українською мовою в гуманітарному ліцеї?"), нерозуміння з боку інших і підтримка з боку небагатьох. І був крок другий у цьому напрямку – звернулася до вчителів: "Допомагайте оволодівати, виправляйте – ображатися не буду". І на сьогодні моїми добрими вчителями є Оніла Степанівна, Катерина Миколаївна, завжди поруч Лариса Сергіївна – заступник, помічник, гарний Учитель і Людина великої доброти і щедрості. Вона захисник мови, пропагандист рідного слова. Я ж відкрила в собі любов до українського слова, і правий був Г.Галілей, який писав: "Ви нічому не зможете навчити людину. Ви можете тільки допомогти їй відкрити це в собі".
А пізніше будуть проводитися диктанти для вчителів з української мови, уроки Словесності, аналіз типових помилок в усному мовленні вчителів інших кафедр, у діловому письмі (наказах, розпорядженнях) по ліцею, поради "як треба", "як краще", діалоги й "радість", особливо молодих колег, коли накази РУО страждають безмежною кількістю помилок та відсутністю культури ділового мовлення; і вимога всього педколективу: "Не можуть освітянські бюрократи працювати, не склавши іспит на знання державної мови" .
Звісно, ліцей задумувався як український, національний... і не лише, бо "школа, – як писав В.О.Сухомлинський, – стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ Людини, культ Книжки, культ Рідного Слова ".
Рідна мова, слово... Без них людина безлика, наче позбавлена кореня, який надає їй сили, твердості, мудрості, духовності...Кожен народ, нація мають свою історію, культуру, мову. Якою постає мова в ліцеї?
Національна мова — чи не єдина абсолютно необорна нематеріальна даність, із форм якої душа негодна вийти так само, як із "приділеного" їй тіла: словом структурується все наше внутрішнє життя, від мислення – до сновидінь.
Ще відомий німецький філософ мови Вільгельм фон Гумбольдт стверджував, що різні мови – це не різні позначення однієї й тієї самої речі, а різне її бачення. Слово – відбиток не предмета як такого, а його почуттєвого образу, створеного ним у нашій душі у процесі мовотворення. Мова стає посередником між світом предметів, що їх людина пізнає, та індивідуумом, який прагне пізнати. Мова своєрідно "змушує" дитину засвоювати світ; це той будинок, що його, як хтось уже образно висловився, людина, ніби равлик, приречена нести на собі й через його вікна бачити світ, сприймати й засвоювати його. Межі мови індивіда – це світ певним чином не лише універсальний, а й національне специфічний, тому носії різних мов можут...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet