головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Ризики вітчизняного освітнього простору
Автор: Недюха Микола
доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ.

Ризики вітчизняного освітнього простору

За умов фактичної легітимації та юридичного узаконення статусу українознавства як науки і навчальної дисципліни постають нові виклики, ризики і небезпеки, які зумовлюються двома групами факторів, – внутрішніми як визначальними і зовнішніми як фоновими, до яких має бути віднесена, поза сумнівом, і глобальна фінансова криза. Зазначені групи факторів й обумовлюють сучасний стан вітчизняного освітнього простору та процеси його розвитку.
Українознавство народилося, утверджується й здійснює свою ходу за умов ризикогенного суспільства, нормою функціонування якого, зокрема в освітній сфері, є перманентне відтворення ризику в дії кожного суб’єкта освітнього простору – управлінського, навчального, виховного чи наукового тощо. Освітня діяльність неможлива поза процесом продукування ризиків, які виникають як природним шляхом, так і штучно конструюються; від ризиків, як відомо, не можна відгородитися чи заховатися, адже вони є результатом людської діяльності чи  бездіяльності, їхня сумарна дія може набувати кумулятивного ефекту, збитки від якого можуть значно перевищувати їхні здобутки.
Проблема роботи з ризиками полягає в складнощах врахування їхнього реального, а тим більше потенційного впливу, адже ризики, за У.Беком, характеризуються глобальним поширенням, невідчутністю, віддаленістю, невидимістю, здатністю до всепроникнення й  складністю страхування. Ризики спроможні набувати характеру загроз як буттю людини, середовищу її проживання, так і суспільству, його соціальним інститутам, у тому числі й освіті.
Освіта, зважаючи на її слабкі ланки (хронічне недофінансування,  перманентне реформування тощо), може бути віднесена до однієї з найменш захищених сфер життєдіяльності людини і водночас найбільш ризикогенних, до того ж пов’язаної з процесом відтворення знання, соціального капіталу, соціалізації людини, її утвердження як особистості, громадянина й  фахівця. Тобто освіта має сформувати фахівця, спроможного врахувати ризики своєї професійної діяльності безвідносно від її специфіки – гуманітарної, технічної чи природничої. А це означає, що  професійне реагування на виклики, ризики і небезпеки сучасного глобалізованого світу є показником якості підготовки спеціаліста, якості освіти, а в ширшому розумінні – міри захищеності індивіда, суспільства і держави  від загрози “глобального співіснування”, пошуку варіантів відповідей на його виклики.
У цьому сенсі можна стверджувати, що на українознавство як науку і навчальний предмет покладається особлива місія – адже адекватні відповіді на виклики сьогодення можна знайти лише на засадах врахування специфіки національного, його ідентифікації як українського в єдності трьох складових – соціальної істини, соціального позиціонування та соціального конструювання простору.
Основні соціальні ризики, що постали перед українознавством як наукою і навчальною дисципліною, можуть бути класифіковані за різними ознаками і, відповідно, охарактеризовані як:
1) онтологічні, такі, що відображають фактичну ситуацію, її актуальний стан;
2) соціально значущі ризики, можливість прояву яких є вірогіднісною, обумовлюється тенденціями реформування суспільства, його окремих сфер;
3) епізодичні ризики, вірогідність прояву  і настання негативних наслідків яких є незначною.
До першої групи ризиків (онтологічної) за означеними критеріями слід віднести:
а) парадигмальні ризики, що пов’язуються з українознавством як парадигмою дослідження, де „працюють”  класичні, модерні та постмодерні теоретико-методологічні конструкти як засіб отримання нового знання, позиціонування та конструювання соціального простору. Врахування дії зазначених ризиків  має знайти своє відображення у визначенні предмета українознавства як синтетичної науки, обґрунтуванні її статусу, структури, функцій, експансіоністських можливостей; 
б) ризики позиціонування, що пов’язуються з визначенням місця українознавства як науки в системі знання, що передбачає, зокрема, знаходження відповідей на такі питання: які науки утворюють теоретико-методологічний потенціал, постають засадничою підвалиною українознавства?; які галузі знання є однопорядковими, а які – похідними?; в чому має полягати сенс українознавства як засобу позиціювання в соціальному просторі і часі, його рі...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet