головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Українські вербальні символи як чинник національно-культурної самоідентифікації
Автор: Калашник Володимир
доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна,

Українські вербальні символи як чинник національно-культурної самоідентифікації

Інтерес до духовного життя українського етносу, його культурної самоідентифікації проявився іще у давні часи і тривалий час виявлявся через образний лад, ідейну спрямованість, символіку старожитніх текстів народної культури. Окремішність і своєрідність українства як наукова проблема постає в середині XIX ст; різні її аспекти висвітлюються у дослідженнях Я.Головацького, М.Костомарова, О.Потебні та ін. Актуалізація цієї проблеми в її науковому та етнокультурному вимірах припадає на наш час – період становлення незалежної української держави та духовного відродження української нації.
Серед численних різних за предметом дослідження праць сучасних авторів, з огляду на нашу тему, особливої уваги заслуговують публікації С.Єрмоленко, В.Кононенка, П.Кононенка, В.Лизанчука, Л.Масенко, Я.Радевича-Винницького, Є.Сверстюка. Осмислення питань національно-культурної самоідентифікації у контексті актуальних для сьогоденної української дійсності завдань потребує вироблення концептуальних засад, обґрунтування шляхів і напрямків практичної діяльності та поглибленого вивчення окремих формотворчих чинників духовного життя нації в його тяглості, динаміці й поступі.
Відзначимо, що проблема національно-культурної самоідентифікації – це реальність, яка повною мірою визначає особливості суспільних процесів у житті багатьох народів Європи кінця XX – початку XXI ст. Призабута, або взагалі забута, вона гостро постає сьогодні перед багатьма західноєвропейськими країнами, передусім, як об'єктивний супровід складних, далеко не однозначних геополітичних процесів, а саме: інтеграції, відкритості кордонів, глобалізації економіки, що викликало різке збільшення у них некорінного населення (наприклад, у Бельгії, Німеччині, Франції), людей, що мають іншу ментальність, інші культурні традиції.
В Україні ця проблема ніколи не знімалася з порядку денного, з огляду на специфічні суспільно-політичні умови існування нації, які стояли на заваді практичного вирішення багатьох питань соціального та духовного характеру на засадах національно-культурної самоідентифікації. "Наш народ, – з болем відзначає Є.Сверстюк, – був проведений через чорну зону знесилення, відчуження од себе. Це було також збіднення почуттів, уяви, духовного життя" [7]. Результатом такого відчуження, стимульованого ззовні, є відчутна втрата історичної пам'яті, деформація етноцентричних основ, морально-етичних та естетичних ідеалів життя як народу в цілому, так і окремої особистості.
Національно-культурна самоідентифікація українців як складне різнорівневе, внутрішньо диференційоване явище повинна реалізуватися, звичайно, через мову і завдяки мові, оскільки саме мова є найбільш стійким і надійним покажчиком етнічної приналежності й цілісності, безперервності традицій. При цьому особливо важливу роль відіграють мовно-естетичні знаки національної культури, які, як зауважує С.Єрмоленко, "існують як синтез індивідуального й суспільно-соціального, експліцитного та імпліцитного; вони пов'язані з естетичною функцією мови безпосередньо через сферу художньо-словесної творчості або опосередковано через інші види мистецтва, засоби масової інформації, загалом – через національно-мовну свідомість мовців" [2]. У широкому, семіотичному смислі такими знаками виступають як цілі тексти (міфологічні, фольклорні, релігійні, літературно-художні, політичні та ін.), так і окремі їх складники у своєму смисловому та естетичному наповненні, а також загальномовні номінації на позначення домінант національної культури.
Етноментальні особливості народу, його світобачення, ціннісні орієнтири, зрештою, історична пам'ять акумулюються у різного роду символах – предметних, аксіональних, вербальних. Визначальною рисою символу, на думку дослідників [3], є те, що він ніколи не належить синхронному зрізові культури, а завжди пронизує цей зріз по вертикалі, переходячи з минулого у майбутнє. У цьому зв'язку закономірною видається посилена увага сучасної вітчизняної науки до семантики та функціонування національної символіки у контексті широкого кола проблем, спрямованих на пізнання ґенези, динаміки та перспектив розвитку національної культури. Символи становлять систему, яка потребує всебічного детального вивчення не тільки з погляду загальних закономірностей її організації т...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet