головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Концепційні основи програми національно-державницького виховання
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

Концепційні основи програми національно-державницького виховання

СЛОВО ДО ЧИТАЧА
Шановні друзі! Маємо на увазі, що читачами уміщених тут роздумів можуть бути педагоги, батьки і учні, студенти, працівники науки та управлінської сфери виховання, які прагнуть бачити проблему щонайменше тривимірно: з точки зору того, що було (досвід, уроки), що є (стан, тенденції, проблеми) і акмеологічно: чого прагнемо та сподіваємося у майбутньому (перспективи).
Проблема виховання – найбільш масштабна і вічна, бо нею з незапам’ятних часів займалися всі батьки, роди, державні діячі, мислителі, практичні педагоги. Тож завжди вона й розв’язувалася і з точки зору практиків (батьків, учителів), і з позиції теоретиків. Як двоєдина проблема: єдності концепції і програми. Без концепції виховання може базуватися на вузькому життєво-прагматичному досвіді; без реальної програми здійснення теоретичної системи може призвести до абстрактних міркувань, порад та хай і хитромудрих, однак безпредметних словесних комбінацій, які лишаються подібними до букетів квітів, хай і красивих, але паперових на чужих (а то й своїх!) кладовищах. Таких у нас наплоджено цілі масиви. Завдяки їм появилася маса професорів і академіків. Але наукової концепції виховання Україна так і не має.
Це тим парадоксальніше, що Україна має тисячолітні педагогічні традиції і в народній педагогіці (яскраво вираженій ще у фольклорі, у «Велесовій книзі», в билинах, у славнозвісних літописах.
Ще педагогіка Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха («Поучення дітям»), митрополита Іларіона («Слово про закон, благодать і істину») стали врівень з найвищими здобутками тогочасного всеєвропейського освітнього процесу, зокрема завдяки утвердженню принципів методу пізнання та самопізнання на ґрунті української «філософії серця», відданості ідеалам активної людяності та патріотизму. Звід законів «Руська правда» Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха став втіленням і педагогічної єдності звичаєвого і державного права.
ХVІІ століття, коли Україна була визнана чи не найосвіченішою демократичною республікою Європи, закріпило й піднесло той рівень. Культивуючи у вихованні принцип самопізнання, Григорій Сковорода мотивував: «Життя наше – адже це шлях безперервний. Світ цей – велике море усім нам пливучим. Він бо є Океан, який перепливається, о, вельми не багатьма щасливцями безбідно… Отже, дивись, щоб не плавати в тумані, щоб не обрав ти ненадійного становища в житті».
Навпаки: щоб обрав становище надійне… Але як?!
Найперше, повчали ще велети Духа Київської держави, ставши людиною – доброю, мудрою, працьовитою і патріотичною. А це можливо лише на шляху пізнання «як світ створено?», «що є людина?», «звідки пішла руська земля?» та самопізнання і, на цій основі, самовиховання та самотворення. Формування людини діяльної у праці і побуті, в обробці й культивації своєї землі, плеканні мови, культури, держави, любові як джерела життя.
Т.Шевченко, М.Максимович, О.Потебня, П.Юркевич, М.Драгоманов, Б.Грінченко, В.Каразін, М.Шашкевич, І.Франко, М.Грушевський, В.Вернадський, С.Єфремов, А. Кримський, С.Сірополко, С.Русова, К.Ушинський, Г.Ващенко створили цілу школу національного виховання світового рівня. Період українізації став етапом, коли українознавство було визнане «політикою і філософією держави» та практично втілене в систему національного виховання.
Український досвід став предметом вивчення в Європі й Америці, в Австралії й Азії від Тихого до Атлантичного океанів, скрізь, де були учасниками розвитку світової цивілізації і культури представники нашої Батьківщини.
Поборники більшовицько-імперської систем доклали гігантських зусиль, щоб здискредитувати і знищити українську систему виховання на рівні і теорії, й практики саме за її українознавчу закоріненість. Настав час глибокої кризи.
З відродженням української державності в документі «Україна ХХІ століття. Освіта» було створено основи національної системи виховання й навчання. Та знову насунулися хмари реставрації старого. Стали активізуватися українофобські сили.
2005 року Науково-дослідним інститутом українознавства МОН було проведено Міжнародний конгрес «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі», а 2006 року – Перший Міжнародний конгрес «Українська освіта у світовому часопросторі», сотні учасників яких із 26 країн одностай...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet