головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2008   Число: #1(26)
пошук по сайту
Сутність етнографії як науки та її місце в українознавстві
Автор: Фігурний Юрій
кандидат історичних наук, завідуючий відділом української етнології НДІУ МОН України. Автор близько тридцяти публікацій, присвячених козацькій культурі та етнонаціональним державотворчим проблемам, зокрема двох монографій: «Історичні витоки військової культури українського козацтва», Київ, 1997 та «Історичні витоки українського лицарства», Київ, 2004.

Сутність етнографії як науки та її місце в українознавстві

Етнографія – наука, яка вивчає, переважно методом безпосереднього спостереження, культуру і побут народів світу, їх матеріальне й духовне життя, культурно-побутові взаємозв’язки з іншими етносами. Поряд з прямим спостереженням матеріального і духовного життя того чи іншого народу, етнографія використовує також письмові джерела та речові пам’ятки, фольклор тощо. Саме словосполучення етнографія походить від грецьких слів ethnos – народ, плем’я і grapho – пишу, а дослівно це поняття означає «народоопис», в українській мові йому відповідає термін «народознавство». Вперше його вжив іще в 1607 р. німецький письменник Й. Зоммер. У середині XIX ст. етнографія виділилася в окрему галузь науки, а в багатьох країнах Європи виникли етнографічні установи, товариства, регулярно почали видаватися спеціалізовані журнали. Становлення української етнографії дослідники пов’язують із появою у 1777 р. праці Г. Калиновського «Опис весільних українських простонародних обрядів», у 1798 р. – праці Я. Марковича «Записки про Малоросію, її жителів та виробництва», в 1799 р. – нарису А. Антоновського про українців, що був опублікований у книзі Й. Георгі «Опис усіх проживаючих у Російській державі народів…».
Осередками розвитку етнографії на Україні стали Харківський, Київський, Одеський (Новоросійський), Львівський університети та інші наукові установи. Зокрема, треба виділити Південно-Західний відділ Російського географічного товариства у Києві (1873 – 1876), Наукове товариство імені Шевченка у Львові, при якому в 1898 р. було створено Етнографічну комісію (в ній активно працювали І. Франко і В. Гнатюк), та Українське наукове товариство у Києві (засноване 1907 р.), яке мало ряд секцій, у тому числі й етнографічну (саме на її базі в 1921 р. було засновано Етнографічну комісію АН УРСР, яку очолив А. М. Лобода).
Важливі матеріали з етнографії українського народу зібрали, опрацювали й опублікували вчені: Ф. Вовк, В. Гнатюк, М. Сумцов, І. Франко, П. Чубинський, В. Шухевич та інші. Під керівництвом П. Чубинського в кінці 60-х – на початку 70-х років XIX ст. була здійснена комплексна т. зв. «Етнографічно-статистична експедиція в Західно-Російський край», яка зібрала дуже цінні фольклорно-етнографічні матеріали з теренів переважно Правобережної України, що були видані в 7 томах. Ф. Вовку належить перша узагальнююча етнографічна праця про українців – «Етнографічні особливості українського народу», надрукована у 1916 р. в книзі «Український народ в його минулому й сучасному». На початку 30-х років XX ст., після деякого відродження етнографії в Україні, почалися гоніння і переслідування, під час яких багато вчених було репресовано і знищено, а етнографічні установи ліквідовано. Лише в 1944 р. Інститут українського фольклору АН УРСР (створений на базі Етнографічної комісії і Кабінету антропології та етнології) було перетворено на Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (з липня 1964 р. – імені М. Т. Рильського). Його друкованим органом став журнал «Народна творчість та етнографія», який видається з 1957 р. Вже після проголошення Україною незалежності, у 90-х роках XX ст., цей науковий заклад став називатися Інститутом мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М. Т. Рильського АН України. В цьому механічному перейменуванні відобразилась проблема співіснування в Україні двох понять – етнографії та етнології. Для багатьох українських учених (і не тільки для них ) ці дефініції є тотожними, а лише де в чому мають свої особливості. Якщо за тоталітарних радянських часів термін «етнологія» вважався буржуазним і його забороняли, то тепер, навпаки, він став навіть дуже модним, а його побратим – етнографія – став чомусь застарілим і неактуальним. Чому? Ми переконані, що як етнографія, так і етнологія мають право на існування та розвиток у Третьому тисячолітті, і не можна підміняти одним терміном інший, тому що бути етнографом – це так само почесно, як і називатися етнологом. Головне у цій справі – реально працювати на благо Української Самостійної Соборної Держави. Отже, вченим-українознавцям треба у своїх працях і виступах наголошувати на важливості вивчення як матеріальної і духовної культури українського етносу (головне завдання етнографії), так і на його походженні, становленні та розвитку (основний предмет...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet