головнановинипошукредакціяконтакти
     Рік: 2008   Число: #1(26)
пошук по сайту
Від Мізина до Індо-Європи (до 100-річчя відкриття мізинської пізньопалеолітичної стоянки)
Автор: Плачинда Сергій
старший науковий співробітник відділу української літератури НДІУ

Від Мізина  до Індо-Європи (до 100-річчя відкриття мізинської  пізньопалеолітичної стоянки)

 …– Їдемо завтра! – так несподівано порадував мене професор Петро Петрович Кононенко. Йшлося про омріяну нами поїздку до Мізина, зокрема в Мізинський археологічний музей, що його створив і наповнив змістом – 50-ма тисячами (!) експонатів – археолог від Бога, одержима людина Василь Куриленко.
Їхати в Мізин – се все одно що – в Мекку чи Єрусалим або в Канів на Чернечу–Тарасову гору. Адже що наші воріженьки не кажуть, а цивілізована Індо-Європа починалася з Мізина, тобто з Мізинської – однієї з найдавніших у світі! – культури доби мисливців на мамутів – ХХ–ХV тисячоліть до н.е.
Передбачалося здійснити поїздку наступного літа, але так само – одержима людина – директор Інституту українознавства Петро Кононенко цілком справедливо вирішив розпочати підготовку до відзначення 100-річчя відкриття Мізинської стоянки вже тепер, а точніше – 22 січня – в День Соборності України. Що ж, символічно. Бо сто років тому відомий український (жорстоко переслідуваний царським режимом!) археолог, етнограф і антрополог Федір Кіндратович Вовк (1847–1918) саме під Мізином, на глибині 6 метрів, знайшов перший в історії людства предмет НАЦІОНАЛЬНОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ – браслет зі слонової кістки, на якому викарбувано меандрів орнамент – символ безконечності буття Людини і Природи…
Се той орнамент, що засвідчив високий рівень інтелектуального розвитку людей – праукраїнців! – пізнього палеоліту ХХ–ХV тисячоліть до н.е. Се той орнамент, що його на 13–14 тисячоліть пізніше запозичать Єгипет, Греція, Рим, о.Крит (і називатиметься він «єгипетським», «грецьким», «римським», навіть – «критським», тільки – не українським). Се той орнамент, що й нині прикрашає манішки вишитих українських сорочок та рушники, зокрема на Прикарпатті.
А в 60-ті роки минулого століття відомий український археолог, доктор історичних наук Сергій Миколайович Бібіков – на той час директор Інституту археології АН УРСР – також здійснив значуще відкриття – в шарах Мізинської культури знайшов … музичні інструменти із мамутових кісток. Палеолітичний музичний ансамбль засвідчив, що в ХХ–ХV тисячоліттях до н.е. вже народжувалася одна з найспівучіших націй світу – українська.
…Що й казати, їдучи до Мізина, ми, учасники культурологічної експедиції, хвилювалися (очолював експедицію Петро Петрович Кононенко, до її складу входило ще двоє старших наукових співробітників Інституту українознавства – заслужений артист України, лауреат Шевченківської премії Василь Григорович Нечепа та автор сих рядків; надійно забезпечував поїздку водій Віктор Вікторович Ліпатов). Адже саме на мізинських глибинах знайдено стилізовані й реалістичні жіночі статуетки – символи Матері-Землі та продовжувачок роду людського. Отже, з культу Жінки-Матері й розпочиналася людська цивілізація саме на рівні Мізинської культури. Згадаймо, що той культ Жінки розвинувся за Трипільської цивілізації й став ознакою давньоукраїнського менталітету.
І ще: археологи в шарах Мізинської культури віднайшли кістки понад 100 особин мамута. Так, доба мисливців на мамутів – се доба мужніх, сміливих і вправних чоловіків; се доба, за якої творилася наша героїчна нація… Тож ми, їдучи до Мізина, сподівалися побачити ознаки тієї доби – «живі» мамутові бивні, браслети з меандром, музичні інструменти пізнього палеоліту тощо.
На жаль, сього не сталося: найцінніших реліквій палеоліту (той же браслет, жіночі статуетки, музичні інструменти, навіть фігурку собаки – першої прирученої тварини за доби Мізинської культури тощо) ми в Мізинському археологічному музеї не побачили – всі вони «розпорошені» по музеях Києва, Москви, Петербурга. Можна обурюватися з приводу такого «грабунку». Але доводиться лише дякувати центральним музеям, де названі реліквії перебувають у безпеці. Бо тут… Так, було два «живі» мамутові бивні з насічками («То палеолітичний календар», – доводить Куриленко), але їх ганебно викрадено з музею 2004 року… А всього викрадено 2000 (дві тисячі!) експонатів. Тож НЕЗАХИЩЕНІСТЬ – найбільша біда Мізинського музею. Як, до речі, і всіх сільських та містечкових музеїв.
Василь Єлисейович Куриленко за 45 років своєї подвижницької діяльності на благородній ниві добув з «архіву землі», описав та виставив на стенди музею понад 50 000 експонатів. З них залишилося на с...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet