головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Світоглядна парадигма ХХ ст.: український внесок
Автор: Крисаченко Валентин
доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач відділу геополітики та геостратегії НДІУ

Світоглядна парадигма ХХ ст.: український внесок

Людство стоїть на порозі третього тисячоліття. З чим ми увійдемо у нього і чи увійдемо взагалі? Яке майбутнє очікує людство і кожного з жителів Землі зокрема? Яким чином узгодити дедалі зростаючі потреби цивілізації з усталеними протягом мільйонів років зв’язками з природою? Подібні запитання дедалі частіше постають перед людством, особливо тепер, на межі тисячоліть.
Справді, протягом своєї історії людство нагромадило чимало засобів та потужностей, котрі у певних обставинах здатні спричинити йому – і спричиняють – неабияку шкоду. Цілком імовірною є навіть ситуація, за якої уможливлюється вселенська катастрофа. В одному випадку це може статися, коли міліарні сили розпочнуть світову термоядерну війну, в іншому – якщо тенденція руйнування біосфери, що спостерігається нині, зберігатиметься  і посилюватиметься. В обох випадках вчені прогнозують глобальну екологічну кризу, котра може перерости у катастрофу, а отже – покласти край існуванню людства.
Втім, це не єдині загрозливі примари майбутнього. Маємо також низку глобальних проблем, пов’язаних з нестачею палива, харчів, сировини, інформації, зрештою – моралі та спокою. Зрозуміло, такі проблеми різновартісні для різних країн, проте і ця обставина є також глобальною, бо постає як необхідність справедливого світового устрою. Адже відомо, що декілька країн споживають левову пайку здобутків цивілізації, тоді як багато інших відчужені чи, наразі, відсторонені, від повноти її досягнень. У такому контексті зрозуміло, що розв’язання глобальних проблем до снаги лише сукупному планетному співтовариству, оскільки нагальною є потреба координації зусиль усіх країн світу.
На жаль, Україна знаходиться на вістрі згаданих проблем, свідченням чому бодай слугують два критерії: з одного боку, скорочення середньої тривалості життя української людини, з іншого – від’ємні негативні демографічні показники країни в цілому. Отже, і для нас, нині сущих, глобальна загроза постає не примарою, а повсякденним буттям, з якого є лише один вихід – змінити його.
У цьому натхнення та оптимізму додає та обставина, що нині починають дедалі виразніше виявлятися контури та обшири нового мислення, нового ставлення як до людини, так і до її довкілля, на засадах якого і можливе розв’язання нагальних проблем природокористування, гармонізація взаємин людини з природою, досягнення стійкого розвитку людства у майбутньому. Наріжними підвалинами такого нового мислення є наукові та філософські узагальнення великого мислителя ХХ ст., сина України, академіка Володимира Івановича Вернадського.
Життєві кроки Володимира Вернадського  
Життєпис В.Вернадського добре знаний і в Україні, і в усьому світі. Лише та обставина, що сучасники ставлять його ім’я в один ряд з такими геніями людства, як Ньютон, Дарвін, Ейнштейн, робить зрозумілою цю обставину. Нагадаємо деякі з головних віх його життя, особливо у контексті закономірності постання його як вченого самореалізацією українського духу.
12 березня 1863 року – той день, у який Україна подарувала людству свого великого сина. Корені роду Вернадського як по батькові, так і по матері були досить міцними і здоровими. По батьковій лінії рід Вернадських простежується аж до часів Богдана Хмельницького, коли «шляхтич Верна» боровся на боці повсталого українського народу за національне визволення. Прадід Володимира – Іван Никифорович – вчився в Переяславському колегіумі за часів Григорія Сковороди і в Києво-Могилянській академії. Дід – Василь Іванович – закінчив медичний факультет Московського університету, служив штаб-лікарем у російській армії часів війни Росії з Францією 1812 р., вражав навіть супротивників своїм гуманним ставленням до хворих, незалежно від їхнього громадянства. Батько – Іван Васильович – знаний економіст, автор численних праць та видавець – був знайомий з багатьма діячами культури України та Росії, певний час очолював кафедру політичної економії Київського університету св. Володимира.
По лінії матері – Ганни Петрівни – Вернадський також належав до старовинного козацько-старшинського роду Константиновичів. Прадід – Христофор Опанасович – був сотником Переяславської сотні, дід – Петро Христофорович – вислужився аж до артилерійського генерала. Мати Володимира Вернадського мала неабиякі музичні здібності, блискуче знала...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet