головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Парадигмальні виміри історико-філософського дослідження. Трансформація принципів
Автор: Кононенко Тарас
кандидат філософських наук, доцент, завідувач відділу філософсько-психологічних проблем українознавства НДІУ МОН України.

Парадигмальні виміри історико-філософського дослідження.  Трансформація принципів

Сучасне середовище історико-філософських досліджень в Україні перебуває на порозі кардинальних змін, які в історії розвитку наук отримали назву «наукової революції». Не варто наразі перебувати під тиском звичаєвих науково-моральних вимірів істинного чи хибного застосування категоріально-понятійної системи історико-філософської науки науковцем, оскільки те, що відбувається в розвитку історико-філософських досліджень в Україні, інакше як «середовищем» розрізнених діянь на цій ниві – не назвати і не визначити.
І причин цьому декілька. Унаочнимо лише деякі з них. Це також має власне пояснення, оскільки системне представлення пограничних еволюційних принципів трансформації знаменувало б радше вже ситуацію подолання кризи, а не стану пошуку історично вичерпаних наразі підстав української історико-філософської науки і формулювання деяких нових філософських настанов та дефініцій. Жорстка системна вимога до філософії у попередню добу залишається чіпкою морально-науковою настановою добросовісного філософського, історико-філософського зокрема, дослідження.
Але чи досяжна ця вимога у добу переважаючої особу інформативності світових взаємодій? На рівні слова, тексту, IT-технологій, в яких втілюється світова філософська думка, кожну окрему мить девальвуються зусилля науковця до систематичного засвоєння та обробки знань щодо того чи іншого предмета дослідження. Відтак і вимога до системного представлення принципів трансформації в історико-філософських дослідженнях буде лише ідеалізацією засад і мети історико-філософської науки, заздалегідь нездійсненним побажанням і луною з минулого історії філософії.
Власне, дослідники в галузі історії філософії можуть з правдивим сумлінням налаштуватись на тривалу, копітку і непередбачувану подорож у вирізненні нових принципів історико-філософської науки в Україні, цілком несистемно додаючи наслідки власних наукових філософських та історико-філософських розвідок у скарбницю нової філософської «парадигми». Це має бути процес руху до невідомого із застосуванням досвіду в галузі історії філософії, яким «конкретно-історично» може пишатися українська філософська спільнота. А такий рух, визначений сув’язним «очищенням – катарсисом» розуму від вад минулої спадщини, і буде здійснюватися нечисленними обережними кроками досліджень, з вимогами очевидності та наукової демонстративності набутих нових знань та висновків.
Вимога «катарсису», очищення розуму чи інших пізнавальних спроможностей дослідника XXI ст. в Україні, як на автора дослідження, є нагальною і цілком самостійною проблемою. Перехід до нового передбачає усвідомлення рудиментарних темпоральних чинників, яких ми маємо позбутися в новітніх філософських дослідженнях. Ми маємо «унікальну» за впливовістю на свідомість та масштабно геополітично поширену спадщину – «імперську російську та радянську», яка зумовила образ світогляду людини з цього середовища і яка не існувала у такій іпостасі ніде інде.
За всієї подібності до завдань європейської нової філософії XVI – XVIII ст. сучасні українські дослідники у галузі філософії та історії філософії мають здійснити глибоке очищення власної філософської істоти від надлишкових врощень радянської ментальної системи, які цілком очевидно і збагненно визначають спроби новітніх досліджень. Філософи та історики філософії неначе продовжують філософувати та досліджувати новітнє «по-радянському» чи «по-імперсько-російському», де світовий філософський досвід гримасничає крізь сторінки радянських підручників та монографій з «історії буржуазної філософії», а сучасна українська історико-філософська наука не може виборсатися з гегелівської історико-філософської схеми, у свою чергу до невпізнанності деформованої згідно з головними завданнями у марксистсько-ленінській радяномовній філософії з її систематичним методологічним та понятійним апаратом. (Прохання не плутати з гідною поваги літературною мовою Росії XIX – початку XX ст. І те, що і українська офіційна мова цього періоду теж була радянська, у філософській фонетичній культурі зокрема, – засвідчено терміном «українська радянська література». Чи, можливо, будуть свавільники, які спробують визнати існування певного типу літератури без відповідної йому мови?).
Відтак, які ж істотні чинники наразі і несист...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet