головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
"Сорочка народного духу" - вдома і у світі
Автор: Марусик-Жмендак Настасія
майстер народного мистецтва, член НСМНМУ (США)

"Сорочка народного духу" - вдома і у світі

"Маємо відродити в наших сучасних українцях і українках генетичну пам'ять, почуття гордості, маємо і до збайдужілих їхніх душ торкнутися запашним євшан-зіллям рідного слова" [1].
Олесь Гончар

Істинну вагу слова до кінця, здається, ще ніхто не збагнув. І чи станеться це колись? Бо для кожної людини, яка вколисана і натхненна жити, творити в одежі рідного слова, – це найвища суть. "Слово не значок, не символ – це вогонь, а перефразовуючи вже відоме: сорочка духу народу" [2], – так глибоко й мудро висловився відомий український письменник Борис Харчук у своїй пристрасній публіцистичній статті "Слово і народ".
Мені, як українці з Буковини, яку доля занесла в далекі Сполучені Штати Америки, понад усе зрозуміла й посутньо важлива феноменальність слова у вираженні самобутності мого народу, піднесені його самодостатності посеред рівних народів і мов загальнолюдської цивілізації та культури. Часто американці, які не знають жодного українського слова, перепитують: "А ви українка?".
Відповідаючи ствердно, я цікавлюся, з чого вони дізналися. Щоразу чую приблизно однакове пояснення: "Мова – мелодійна й лагідна, а ще – і тиха, і дзвінка". Як без перебільшення сказав поет: "Наша мова – солов'їна". У цьому і є її самобутність. Та ще у колоритній глибокообразності, суфіксальних та префіксальних барвах, витонченості закінчень, тихих акордах сполучників і шляхетно-піднесеній формі звертань. Хіба ж розповіси про всі принади нашої мови?! Її самобутність тисячоліттями творили наші предки. Вони й донесли та передали, як найдорогоцінніший скарб, мову – золото української душі. Пронесли мученицьки, попри зневажання і нищення, але непокірливо – через валуєвські і сусловські державницькі циркуляри. Щоправда, немало й сьогодні таких, котрі, якби могли, то затягнули б зашморг на ще тендітній шиї нашої мови, хоча вільній од чужинських ланцюгів.
Тож, якщо українська мова нищилася на державному рівні, тоді й про її відродження має подбати держава. Але, за висловом відомого вченого й письменника А.Г. Погрібного, "це – держава, на величезній території якої духовно-культурне українство витісняється, ущемлюється, зневажається, не зрідка переслідується" [3]. Саме це болить не тільки кожному свідомому українцеві у рідній державі, а й за кордоном. Людям, які живуть далеко від землі праматері, багато що просто невтямки. Чому ще так тяжко на світ Божий народжуються українські книжки у видавництвах, а потім коштують непомірно дорого, особливо для дітей, школярів і студентів? Чому більшість телеканалів та багатотиражних газет "спілкуються" недержавною мовою? Чому в будь-якому українському місті (та навіть і в селах) рекламні вивіски з такими карколомними мовними "неологізмами" та покручами, іншомовними абревіатурами та викрутасами, що подумки кричати хочеться: невже в цьому наша самобутність, яку намагаємося на всіх перехрестях продекларувати світові? Хто ж нас поважатиме, якщо ми самі не шануємо рідне слово, принижуємо його власним невіглаством, бундючним космополітизмом? Нині ж у світі, скажімо, у тих же США, намагаються всіляко піднести людей, які розвивають культуру етносів, чиє коріння живить творчість сучасних американців.
У 1999 р. найвищу державну нагороду від Національного Фонду Мистецтв США одержала українка Євдокія Сороханюк родом з Жаб'єго (тепер Верховина Івано-Франківської області). Престижну відзнаку їй вручала пані Хіларі Клінтон. А в ґрунтовній збірці карпатських орнаментів "Гуцульщина в низинці" Є.Сороханюк читаємо про авторку та її багаторічну працю: "Видання цеї книжки є її вияв любови до рідного мистецтва, відчуття гордости свойого походження і дбайливе збереження традицій з того святого місця на землі, яке називаємо "рідна хата" [4]. Звісно ж, нема потреби наголошувати, що ці рядки промовисто підкреслюють ту самобутність української народної культури, яку зберегла і явила у далеких світах людина, освячена українським словом і духом. Це яскравий вияв самодостатності звичайної українки-гуцулки, яка горда своїм походженням і мистецькими надбаннями талановитих предків. Це лише один приклад, коли мова, мистецтво, власне, спосіб життя і творчість окремої людини піднімають наше українство на найвищі вершини світової культури. Згадуючи про українських художників і народних майстрів зарубіжжя, не можу обминути славні...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet