головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Новочасна модель «природи розуму» та її методологічний потенціал в аналізі пізнавального процесу
Автор: Прокопов Денис
докторант кафедри історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Новочасна модель «природи розуму»  та її методологічний потенціал в аналізі пізнавального процесу

Традиційне згадування Ф. Бекона серед фундаторів нового типу філософування, властивого добі Нового часу, у вітчизняній історії філософії вже давно створило навколо спадщини цього мислителя доволі парадоксальну ситуацію, коли його незаперечний статус “філософсько значущої” персоналії од самого початку зумовлює структуру історико-філософського розуміння (або, точніше сказати – своєрідну репрезентативну матрицю з дискурсивно-репресивним присмаком) його філософських поглядів, що розпочинається від загального визнання необхідності практичного спрямування науки, проекту “великого відновлення” (instauratio magna), визначення засад емпіричної теорії і закінчується вченням про індуктивний метод. При цьому прозорість та ясність беконівського стилю (про що він сам неодноразово писав як про “чемність” будь-якого науковця та філософа) практично не сприяють виникненню будь-яких “темних плям” в його системі, які б могли викликати певні неузгодженості чи суперечності в її інтерпретації. Традиційно до таких “прозорих місць” у філософії Ф.Бекона відносять і його вчення про ідолів. Адже, скажімо, авторові відомої багатотомної “Історії нової філософії” знадобилось всього декілька сторінок, щоб пояснити, що таке “ідоли” і як вони виникають, – між викладом теорії досліду та принципом беконівського сумніву [1, 261-264]. Втім, якщо порівняти численні спроби відтворення теорії ідолів Ф.Бекона, легко побачити, що здебільшого вони трактуються як “вроджені” або ж “набуті” вади, які  “затьмарюють істину” та ускладнюють і без того складну роботу науковця, що вони знадобилися Ф.Бекону для пояснення жалюгідного стану сучасної йому науки. Не заперечуючи можливість подібної інтерпретації поглядів Ф.Бекона, звернемо увагу на той факт, що в “Новому Органоні” вчення про ідолів структурно відноситься до тієї частини, в якій мислитель викладає основні ідеї, покликані описати не лише світ, але й природу людини. При цьому воно відіграє істотну роль у поясненні того, який саме шлях має пройти наукове пізнання і що, зрештою, може вважатися тим специфічним “образом природи”, який розбудовується у беконівській філософії.
Спробуємо визначити проблему моделювання процесу наукового пізнання, як вона представлена у Ф.Бекона, а також ті специфічні наслідки “десуб’єктивізації” (коли, за словами П.Гайденко, робиться спроба вивільнитися не лише від індивідуального, але й від надіндивідуального чи родового суб’єкта [2, 158]), які вона спричиняє в діяльності людини та її взаємодії зі світом.
Практично ще у передмові до “Нового Органону” Ф.Бекон намічає дві теми, які визначатимуть всі його розмисли і майже постійно посилатимуться одна на одну у випадку необхідності обґрунтувати те чи інше важливе положення. З одного боку – це тема “начала”, з іншого – тема опозиційності. Причому, кажучи про “начало”, Ф.Бекон має на увазі не стільки “достовірність” (її згодом шукатиме Р.Декарт та інші), яка дозволяє побудувати міцну споруду науки та прослідкувати за всіма мандрами думки на шляху до істини, скільки “вихідну чистоту” суб’єкта, який знає: “Залишається єдине спасіння в тому, щоб уся робота розуму була розпочата знову і щоб розум від самого початку в жодному разі не мав змоги діяти самостійно, але щоб він був постійно керований, а дія відбувалася ніби механічно” [3, 8]. Зазначений момент є надзвичайно важливим, оскільки він одразу ж суттєво трансформує весь напрям беконівського пошуку. Дійсно, прагнення знайти очевидність так чи інакше завжди співвідноситься із самим розумом і посилається виключно  на ті факти, які, будучи зафіксовані у судженнях, можуть стати основою для подальшої розумової діяльності (навіть якщо до цього процесу будуть залучатися й чуттєві дані). На відміну від цього, запропонована Ф.Беконом модель розуму як дзеркала, в якому відбивається природа (згадаймо його слова про те, що людський розум має нагадувати чисте й прозоре дзеркало, яке без спотворення сприймає та відбиває промені, що йдуть від предметів [4, 322]), не передбачає пошуку очевидності чи достовірності через те, що їх джерелом є сама природа, яку нема потреби шукати, бо вона постійно присутня перед людиною. Саме тому ідея «начала» тлумачиться не стільки як упорядкування того, що є в розумі, з метою знайти достовірн...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet