головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Мова і проблеми політичної ідентичності в Україні
Автор: Гринів Олег
Доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри політології Київського міжнародного університету

Мова і проблеми політичної ідентичності в Україні

Політична ідентифікація населення нашої держави ускладнена цілою низкою проблем.
По-перше, у нинішніх межах Україна як політична єдність сформувалася лише шістдесят років тому. До цього часу її регіони, розділені державними кордонами, перебували у складі різних держав протягом століть, а Закарпаття – навіть ціле тисячоліття, що не могло не залишити свого сліду.
По-друге, упродовж століть наші землі були розірвані цивілізаційно. Основна частина українських земель, штучно відірвана від західноєвропейської цивілізації, зазнавала впливу євразійської, московсько-православної цивілізації і розвивалася зовсім інакше, ніж землі, приналежні імперії Габсбургів. Якщо в Європі нації сформувалися у національні держави, то євразійська імперія Романових як штучне утворення народів на різному рівні суспільного розвитку трималася на релігійному принципі, намагаючись цементувати всі підневільні народи навколо православного ядра. Фактично на території цієї імперії існувало 5 цивілізацій (православна (євразійська), мусульманська, буддійська, західноєвропейська і північно-азійська). Нема нічого випадкового у тому, що певна частина нашого населення, ідентифікувала себе, насамперед, за релігійним принципом, не розуміючи докорінної різниці між православ'ям київським, орієнтованим на особисте спасіння та православ'ям московським із його химерною ідеєю "Москва – Третій Рим" і войовничою ксенофобією, яка не визнавала жодної толерантності до представників інших конфесій і національних спільнот.
По-третє, на політичну ідентифікацію накладали відбиток особливості церковного розвитку регіонів. Напевне, ніхто не заперечить, що найвищий рівень національної свідомості і політичної культури проявляють галичани. До цього найбільше спричинилася греко-католицька церква, на чолі якої стояв великий митрополит Андрій Шептицький. Галицький українець іще й нині асоціюється із греко-католиком. Патріотичне греко-католицьке духовенство чимало зробило для того, щоб тамтешня українська людність не була полонізована і зберегла материнську мову. На противагу йому, наслідки підпорядкування у 1686 р. Української православної церкви Московському патріархатові відчуваються й досі.
По-четверте, політична ідентифікація чималою мірою залежить від особливостей національного складу населення. Як відомо, з одного боку помітні значні відмінності між населенням Західного і Центрального регіонів, з іншого – Східного і Південного регіонів. Саме на цьому спекулюють різні олігархічні клани у східних і південних областях нашої держави, що особливо проявилося наприкінці минулого року, коли на повну силу почали роздувати сепаратистські настрої, щоб залишити при владі донецьку кримінально-олігархічну групу.
По-п'яте, політичну ідентифікацію частини наших громадян ускладнює їхня приналежність до так званих "російськомовних українців" ("російсько-українців", "україно-росіян") і до "російськомовного населення" взагалі. Феномен "російськомовного населення" як імперський рудимент ніде в колишніх республіках СРСР не був корисним для національного державотворення. Саме таке "російськомовне населення" навіть у республіках Прибалтики ставало опорою різних інтерфронтів, бо, за совєтською традицією, російське й інтернаціональне вважалися синонімами.
Особливістю української політичної ідентифікації слід уважати позицію мешканців столиці. На виборах вони голосують так само, як і людність трьох галицьких областей. Попри переважну російськомовність мешканців Києва, феномен столиці зумовлює високий рівень їхнього патріотизму.
Як наукова і практична проблема політична і національна ідентифікація українців привертає увагу вітчизняних і закордонних учених. Серед таких публікацій доцільно, на наш погляд, назвати книгу британського історика Е.Вілсона [1], в якій, поряд з іншими, досліджуються також проблеми політичної та національної ідентифікації українців після проголошення незалежності. Вчений, як правило, використовує безпосередньо наші вітчизняні матеріали, що вигідно відрізняє його від інших закордонних дослідників, які нерідко спираються на упереджені російські джерела про Україну.
Проблеми політичної і національної ідентичності українців порушувалися на міжнародних наукових конференціях, які відбулися останніми роками в Україні [2]. Окремо треба наголосити на п...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet