головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Українська освіта у світовому часопросторі
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

Українська освіта у світовому часопросторі

отуючи і Міжнародний конгрес з мови (2005), і перший (2006) та другий (2007) міжнародні конгреси зі стану і проблем розвитку української освіти у світовому часопросторі, ми змушені були звернути увагу на саму дефініцію поняття «освіта». А саме: коли одні мислять його найперше, а то й головним чином, як систему навчання з підсистемами: освітні заклади, управління, предмети і процес навчання, педагогічні кадри, фінансування, то інші – лише як певний рівень освіти та наслідок навчального процесу («Я одержав гарну освіту»).
І як не прикро, але при цьому поза межами інтересу залишаються питання розвитку учнів
(студентів), а тим самим – розуміння синтезу триєдиного процесу – навчання, виховання та розвитку дитини (поколінь). Не випадково, що на перший план випливають технологічні аспекти освіти – її інституції, форми навчання та управ¬ління – і лише як супутні чинники – виховання та розвиток, власне, те, заради чого й існують освіт¬ні інґредієнти.
Досвід засвідчує: і в Україні століттями, і в цивілізованих зарубіжних країнах центром розмислів та турбот була і є едукація – органічно триєдиний процес виховання, навчання і роз¬витку. Бо метою всієї системи освіти є вихован¬ня, шлях до мети (спосіб досягнення) – і навчання (бо він не є однаковим), а кінцевим наслідком – розвиток особи від початкового рівня (закладе¬ного природою) до можливого для кожного (також визначеного як суспільством, так і приро¬дою) найвищого: фізичного, морально-етичного, культурного, гуманістичного, державно-політич¬ного, естетичного, духового і духовного, профе¬сійного і патріотичного.
Найперше помітні наслідки навчання: вони засвідчують рівень знань. І це важливо, це також об’єктивний критерій. Але нині добре відомо: рівень знань – чи не найменш стабільний крите¬рій, бо він залежить від умов його набуття, є постійно змінним, до того ж – зовнішнім щодо внутрішніх якостей людини. Він порівняно легко змінюється під впливом нових потоків інформації або ж способу життя, не сприяючого самороз¬витку та зростанню.
Є людина зовнішня (як полова в колоску жита), зазначав Григорій Сковорода, а є людина внут¬рішня (зерно колоска). Справжня людина – внутрішня, бо вона несе в собі найтривкіші внут¬рішньо-духовні, морально-етичні, гуманістично-естетичні, соціальні, національні і загально¬людські цінності. Отже: передумови життя і віч¬ності. Тож головним завданням всієї системи освіти є виховання й розвиток нової – внутріш¬ньої людини. А заради цього потрібно розбудо¬вувати й усі інституції системи освіти.
А це – завдання не лише освітянських інсти¬туцій та способів. Освіта в понятті едукації – це найголовніша мета й турбота кожної сім’ї та всього суспільства, нації і держави. Як наголо¬шував видатний педагог Костянтин Ушинський, «всяке істотне, а не тільки позірне поліпшення в побуті народу, всяка істотна реформа повинна ґрунтуватися на внутрішній, духовній реформі, на русі вперед, який відбувається в самому дусі народу, бо тільки з цих духовних реформ вирос¬тають самі собою тривкі зовнішні реформи… Надати ж швидкість народному розвиткові може тільки свідоме, розумне виховання і розумне навчання: вони пробуджують розум народу, дають волю його свідомості і збагачують його знаннями, до яких він досвідом не добрався б і за багато сотень років».
Ось чому виховання є не додатком, а деміургічною силою всього життя людини – від ди¬тинства до старості і в усіх сферах її життя, закріпленням знань як інтелектуально, так і на рівні ідейно-психологічному, інтегрально-світогляд¬ному.
І можна тільки вітати ініціативу цілого ряду освітніх установ (Вінниці, Дніпропетровська, Чернігова, Сімферополя, Чернівців, Івано-Фран¬ківська і Львівщини та ін.) провести конференції найперше з проблем саме першооснови освіти – виховання, а також те, що вони ставлять проблему не в традиційному підході: головне – це, мовляв, навчання, а додатком до нього має бути вихо¬вання, а відповідно до сучасної інтерпретації осві¬ти як органічної єдності виховання, навчання і розвитку. До того ж, маючи на увазі, що освіта у формі системи виховання починається з ко¬лиски, вона здійснюється в ланці «школи-родини», у якій «професорами» - вихователями висту¬пають найперше батьки. Тут виховують-навчають любов до мами й тата, до їхньої мови й культури, праці й віри у високі ідеали жит...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet