головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Підсумки та перспективи першого (2006) і другого (2007) Міжнародних конгресів «Українська освіта у світовому часопросторі»
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

Підсумки та перспективи першого (2006) і другого (2007) Міжнародних конгресів «Українська освіта у світовому часопросторі»

І.
Будь-яке дослідження повинне мати свій чітко окреслений предмет, метод і методологію, мету, науково виважені підсумки, прогнози і пропозиції щодо плану перспективного розвитку.
Вибір предмета дослідження «Українська освіта у світовому часопросторі» зумовлений тим, що український етнос належить до загальносвітових: окрім майже 50 млн. чоловік на терені самої України, ще понад 30 млн. етнічних українців проживає від Австралії до Японії. В усіх країнах планети вони творять матеріальну й духову та духовну, мистецьку культуру, роблять свій внесок у розвиток загальнолюдської цивілізації та культури, а це органічно пов’язано з розвитком української мови (що було показано 2005 р. на Міжнародному конгресі «Українська мова вчора, сьогодні, завтра»), освіти та науки, суспільно-політичної, релігійної, соціально-економічної, філософської, культурологічної, етико-естетичної, екологічної, прогностичної думки, з характером підготовки кадрів національної еліти.
Куди (як і чому) іде світ? Яке його майбутнє?
І Україна: куди (як і чому) йде у світ? Яке її грядуще?
А у зв’язку з цим – яку роль відіграють і держава Україна, і світове українство? При цьому: як у внутрішній еволюції, так і в міжнародних тенденціях та процесах, і зокрема – реальними набутками та можливостями у сфері стану та розвитку таких вагомих чинників, як українська мова, освіта, наука, культура у всьому її розмаїтті.

ІІ.
Надзвичайно масштабні питання й обшири дослідження. Але вони, як зазначалося, зумовлені самим життям. Ще з часу еміграції гетьмана І.Мазепи та його політичної еліти відплив українців на простори до Тихого океану – з одного боку і до Атлантичного – з другого (отже: під іменням малоросів – по всіх широтах Російської імперії і під іменням малополяків, малоавстрійців, маломадяр та ін. – по просторах Австралії, Аргентини, Бразилії, Канади, США, Уругваю, а також Японії і Китаю, європейських країн – Великої Британії та Бельгії, Чехії, Німеччини, Іспанії, Франції, Італії, Швейцарії і Голландії…) не припинявся до ХХ ст. Різні умови життя зумовлювали надзвичайно складні трансформації і в бутті, і в свідомості, і в психіці. А також – у самому факті фізичного існування та збереження або, навпаки, часткової чи й повної втрати етнонаціональної самоідентифікації.
Як наслідок: в одних частинах світу українство ще зберігає свої ідеали, орієнтації, пріоритети, надії і плани, пов’язані з національно-державним та мовно-культурним відродженням своєї прабатьківщини як нації і держави, – і величезну, а то й вирішальну, роль у цьому відіграють родові традиції, пам’ять історії, явища мистецтва, коли вони сконцентровані й утілені в мові, освіті, науці, культурі, у громадсько-політичних рухах, спрямованих на їх збереження й розвиток. Однак маємо й загрозливо-кризові тенденції. Як показує відомий педагог, вчений, громадський діяч Ярослав Розумний, навіть у Канаді, де умови існування є цивілізаційно сприятливими, перепис засвідчив, що останніми роками українців ідентифікувалося майже на половину менше, та й з тих, що визнали себе українцями, частина є дуже умовними за рівнем своєї політичної свідомості і мовної (а внаслідок цього – і загальної) культури. Гільйотина асиміляції за умов агресивно пропагованої тотальної глобалізації працює неспинно й нещадно.
Маємо й інший приклад: асиміляція як неприховувана офіційна політика, наслідки якої особливо яскраво проявляються в Росії: коли ще кілька десятків років тому там навіть російськими демографами нараховувалось 12–16 мільйонів українців, то політики останніми роками оперують цифрами 3–3,5 мільйона, не пояснюючи, куди ж поділося ще 10 мільйонів?! При цьому в Росії не існує жодної державної української школи, газети, радіо- чи телестудії, під загрозою є існування єдиної української бібліотеки в Москві.
Часом дуже суперечливі тенденції помічаються й у самій Україні: періодично активізуються українофобські тенденції поділяти Україну на Східну і Західну за етнічною, мовною, культурною, партійною, конфесійною, територіальною належністю, що переноситься й у площини державно-адміністративні, відбиваючись, всупереч Конституції, і на організації системи освіти, науки, культури. На рівень українофобії місцями зводиться...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet