головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Мова і майбутнє народу
Автор: Кононенко Петро
доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук, Академії наук Вищої школи України, Української Вільної Академії наук у США, Міжнародної Слов`янської академії, Української академії політичних наук, Президент Міжнародної асоціації "Україна і світове українство", директор ННДІУВІ.

Мова і майбутнє народу

Шановні учасники Міжнародного Конгресу!
Щоб зрозуміти мотиви й нашу мету, спочатку – п'ять фрагментів:
І.
"Знать, од Бога,
І голос той, і ті слова
Ідуть між люди".
Тарас Шевченко.

"Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визначення... І поки живе мова – житиме й народ як національність. Не стане мови – не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом".
Митрополит Іларіон (Іван Огієнко).

II.
У10 статті Конституції записано: "Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Конституція є Законом прямої дії", – жур. "Українознавство", 2003, 1 (6).

III.
"В ім'я злагоди й розквіту народу необхідно надати статус офіційної російській мові".
Олександр Мороз.

"...Постріл у щупленьку постать (Роздуми про рідну мову).
Скільки себе пам'ятаю, коли йшлося про долю української мови, я почувалася так, ніби має статися щось невідворотно страшне. Та чорна загроза висить наді мною і багатьма моїми ровесниками, мабуть, з часу нашої з'яви на світ. Бо вже в дитячих яслах і садках з нами "разговарівалі", і навіть наші сірі гуси в дитячих забавах ґелґотали не по-нашому – "Ґусі-ґусі! – Ґа-ґа-га! – Єсть хоті-тє? – Да-да-да!". Те ж було і в школах, де для уроків російської клас ділили на дві групи, а вчителі отримували більшу зарплату і за це навіть на перервах розмовляли з нами не по-українськи. Далі – великі міста, де минали студентські роки, зверхньо кепкували над кожним, хто купував "хліб", а не "хлеб", "цукерки", а не "конфєти", одягав "сукню", "панчохи", пив з "горнятка"...
Моє серце боляче стискалося, коли на лекціях в університеті то один, то інший титулований викладач стверджував, що "обязатєльний русскій нє нужен", бо навіщо "в рай загонять дубінкой". Мовляв, тільки безнадійно тупий не розуміє, що без "русского" раю йому не бачити як своїх вух. А рай полягав у дуже конкретному. Наприклад, аспірантурі, призначенні, а потім квартирі, зарплаті, прописці... А ще могли причепити ярлик "націоналіста" чи "бандерівця", і вже тоді хто зна, чи навіть до нормального пекла дотягнеш, але вже точно втрапиш у пекло з серпом та молотом на вході. У таке, власне, пекло втрапив студент журналістики Василь Січко, якого за шевченкознавство та шевченколюбство, а ще за пряме розуміння назви стінної газети журфаку "Слово – зброя" вигнали з університету, а далі переламали-перемололи молоду долю. Та хіба лише йому?
...І вже від нової влади та від її намірів у мене стискається серце. Господи, що ж це за сини такі, що ще вчора на Майдані всі розмовляли українською і не бракувало цілодобово ані українських пісень, ані виконавців, і говорити українською було престижно, бо одразу ставало зрозумілим – ти за прогрес, за нову мораль, за випростану спину. А сьогодні головний соціаліст, в ідеали соціальної справедливості якого хотілося вірити і який заявляв нам, що державною в Україні може бути тільки українська, робить хитромудрі виверти і вносить до парламенту законопроект, який навіть при режимі Кучми вносити ніхто не наважувався! Не збирається захищати українство і високий чиновник, який, можливо, не розуміє, що без мови просто нема держави, що національну ознаку мусить мати кожен капітал, якщо тільки він не кримінальний. Але чому тоді не вчує голосу нації наш Президент, який особисто так багато і так тяжко поплатився, аби не розтягли та не додерибанили Україну, чому мовчить наш прем'єр, яка навчилася і розмовляти, і думати по-українськи? Від байочок про "політичну доцільність" уже всі ми втомилися, бо є вони нічим іншим, як лукавством та фарсом.
...Не знаю, чи судилося моєму поколінню не завмирати щораз від занесеного меча над рідною мовою. Не знаю, як довго чекати нам на омріяну українську Україну. Але, думаю, не може цього разу не почути свого народу влада, якій народ цей, що становить понад 70 відсотків усього населення, щойно з надією вручив штурвал державного корабля. Вірю, що успіх не затьмарив здатності до самоусвідомлення, а навіть і самозбереження.
Але, мабуть, не зайвим буде пригадати Миколу Хвильового. Бо не полишає мене його "Я (Романтика)" й ота ос...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet