головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
Розуміння М.Ю. Брайчевським філософії в культурі Київської Русі
Автор: Балагура Олена
кандидат філософських наук, доцент кафедри гуманітарної освіти та соціології Київського економічного інституту менеджменту

Розуміння М.Ю. Брайчевським філософії в культурі Київської Русі

Протягом багатовікової історії народ України сягнув значних вершин на терені культурного розвитку, створивши багато неповторних духовних цінностей, але в сучасному суспільстві залишається актуальною проблема національно-культурного відродження, вирішити яку не можна без урахування досвіду минулих поколінь, формування й розвитку його національної свідомості, що концентрувалася, так би мовити, в «народній» філософії.
Відомо, що Київська Русь (882–1132) – це перша держава, яку створили українці в IX ст. Вона, одна з наймогутніших імперій ранньофеодальної Європи, відігравала велику роль як в історії східнослов'янських народів, так і в світовій історії. Займаючи величезну територію (від Балтики, Льодовитого океану до Чорного моря; від Волги до Карпат), безсумнівно, Русь була історично важливою контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, що обумовило швидке її входження в загальноєвропейську культурну спільність. Одночасно з міжнародним визнанням на Русі зростало та зміцнювалось усвідомлення власної приналежності до світової історії.
Завершення процесів формування держави позитивно позначилося на культурному розвиткові як східнослов'янських племен, так і неслов'янських народів. Тому слід окремо висвітлити і проаналізувати рівень культурного розвитку Київської держави. Саме культура є мірою розвитку і окремих людей, і суспільства, держави, а загальнолюдські здобутки та багатовікова творчість народу стали найвищим мистецтвом (наприклад, архітектура і скульптура, живопис та художня словесність).
В осягненні філософської культури Київської Русі існує багато проблем як теоретико-методологічних, так і практичних. Одним з найголовніших завдань, яке стоїть перед науковцями, а насамперед, перед вченими-українознавцями, є доведення пріоритетного права українського народу на культурну спадщину Києво-Руської держави.
Відповідно, виникає потреба осмислити цей процес, щоб вирішити його раціонально. Це призводить до того, що виникає питання щодо давньоруської культури у її відношенні до історії братніх народів (українського, російського та білоруського). Зрозуміло, що провідне місце в такій дискусії має належати лінгвістам, історикам, літературознавцям, мистецтвознавцям, які зробили значний внесок у справу наукового дослідження спадщини Київської Русі. Якщо зважати на досить усталений погляд, згідно з яким культура Київської Русі взагалі була позбавлена власної філософської позиції, незважаючи на притаманні цій культурі безсумнівні досягнення в галузі літератури, мистецтва, інших сфер духовного життя, то виникає запитання: чи можливий розгляд культури Київської Русі в історико-філософському вимірі? Адже, на думку Г.Шпета, в пору "невігластва" виникають твори, що засвідчують "низький культурний рівень, дикість звичаїв і відсутність розумових натхнень" [19, 20–21]. На жаль, подібну думку мають і деякі сучасні автори: "Епоха "Слова о полку Ігоревім", – відзначає один з таких, – не дає ніяких фактів, які б дали змогу висновувати, що на Русі існували філософи і філософія" [16,114].
...За «усталеною» точкою зору вважають, що починати історію української філософії слід, якщо не з Г.Сковороди, то з Києво-Могилянської академії, російської – із М. Ломоносова, а білоруської – із Ф.Скорини.
Якщо виходити з усталеного в новітній західноєвропейській культурі уявлення про філософію (особливу галузь науково-теоретичного знання, оформленого у вигляді цілісних філософських систем і вчень), то й справді культура Київської Русі не матиме значимого інтересу для вченого (якщо скористатись висловом М. Мамардашвілі) "філософії вчень і систем". Але крім такого розуміння філософії, видатний грузинський філософ говорить і про іншу "реальну філософію", щодо якої "філософія вчень і систем"  є лише однією з модифікацій [13, 3–18].
На нашу думку, філософія, перш за все, є сферою духовної діяльності людини, що служить з'ясуванню граничних підстав людського буття. Тому якщо людина розмірковує над сутністю будь-якого явища чи предмета, доходить у своєму розумовому пошукові до з'ясування важливих життєвих питань, то вона вже вступає у сферу філософії. В цьому розумінні філософія є духовною квінтесенцією культури, засобом її пізнання. Вона утворює той глибинний рівень, який об'єдн...


Звернутися до повного тексту статті  |  Звернутися до версії для друку

Скачати файл в форматі PDF
Оцінка змісту статті:
Ваша суспільна належність:
Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet