головнановинипошукредакціяконтакти
пошук по сайту
23.01.2014 - Розділ VІІ. Освіта. №2(47) 2013

Зміст розділу VІІ:

Осадча Н. Підвищення кваліфікації в українознавчій парадигмі: штрихи до історії.

Чучвара А.Когнітивні чинники формування неофіційного найменування сільського школяра (на матеріалі опитування учнів загальноосвітніх шкіл Львівської області).

Підвищення кваліфікації в українознавчій парадигмі: штрихи до історії

Наталія ОСАДЧА

науковий співробітник відділу української філології ННДІУВІ

Анотація. У статті пропонується огляд методичних розробок та відтворення хронології участі співробітників відділу мови у проведенні курсів підвищення кваліфікації з українознавства з часу заснування ННДІУВІ.

Зроблено висновок про доцільність та ефективність організації та проведення ННДІУВІ курсів підвищення кваліфікації з українознавства для працівників галузі освіти. Автор доводить, що курси сприяють посиленню ролі і місця українознавства як навчальної дисципліни у вітчизняному навчально-виховному процесі, підвищують професійний та кваліфікаційний рівень слухачів.

Встановлено, що науково-методичний доробок Інституту українознавства став основою для викладання на курсах підвищення кваліфікації працівників галузі освіти, ознайомлення слухачів курсів із системою наукових інтегративних знань про Україну, світове українство як цілісність, як геополітичну реальність.

Ключові слова: українознавство, підвищення кваліфікації, курси, програма.

Важливим механізмом, що забезпечує набуття знань впродовж усього життя всіма учасниками суспільно-економічних процесів, є концепція безперервної освіти. Для вдосконалення підготовки фахівців практично в усіх сферах господарювання найефективніше використовувати системи безперервного навчання і підвищення кваліфікації.

Сучасна українська освіта має бути засобом збереження української традиційної народної культури і національної ідентичності українців. У цьому контексті важливу роль відіграє викладання українознавства на курсах підвищення кваліфікації працівників галузі освіти.

Перший в Україні українознавчий науково-освітній центр був створений у 1988 р. тодішнім деканом філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка професором П. Кононенком. Центр українознавства функціонував при філологічному факультеті, діяльність його була пов’язана безпосередньо із розробленням та дослідженням як питань суспільного характеру, так і вирішенням практичних завдань творення національної науки, освіти, виховання та державотворення.

Українознавство як інтегративна дисципліна органічно поєднує процеси пізнання, виховання й навчання, досвід народної і академічної педагогіки, найновіші досягнення сучасної науки, тому майбутнє – за співпрацею вчених-українознавців з педагогами-практиками [26, 5].

На думку сучасних дослідників, найбільш динамічною і варіативною, здатною оперативно задовольнити потребу в удосконаленні професіоналізму педагогічного загалу на основі нового соціального замовлення є система підвищення кваліфікації [11, 142–149].

В указі Президента України «Про Національну доктрину розвитку освіти» (документ 347/2002) від 17.04.2002 р. зазначено, що «рівний доступ до здобуття освіти забезпечується шляхом створення системи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних та керівних кадрів для позашкільної освіти і виховання». Звертається увага на «необхідність істотно зміцнити навчально-матеріальну базу, забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти» [16].

Підвищення кваліфікації педагогічних працівників протягом усього професійного життя є ключовим елементом розвитку їхнього професіоналізму. З метою стимулювання цілеспрямованого безперервного підвищення рівня професійної компетентності педагогічних працівників наказом № 930 від 06.10.2010 р. затверджено Типове положення про атестацію педагогічних працівників [15].

Професійна підготовка вчителя не закінчується в межах педагогічного навчального закладу. Вона триває протягом усієї професійної діяльності. Відповідно до планів підвищення кваліфікації педагоги проходять спеціальне навчання в інститутах післядипломної педагогічної освіти або на спеціальних факультетах педагогічних навчальних закладів.

Пильну увагу українських науковців до питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників засвідчує значна кількість наукових статей та дисертацій. Це, зокрема, праці С.Івашньової [3], Н.Мукан [8, 29–36], Ю. Правдівцевої [12], А.Зубко [2], В.Пуцова [13, 8–10], В. Швидун [27, 12–16], І. Сотніченко [14] та ін.

Досвід ННДІУВІ щодо підвищення кваліфікації вчителів українознавства узагальнюється в численних публікаціях у журналі «Українознавство», «Збірнику наукових праць НДІУ», методичних посібниках, збірниках матеріалів (див., зокрема, праці П.Кононенка [4, 8–28], Т.Мінченко [5, 164–167], Ю.Фігурного [28, 230 – 231; 29, 74–81; 29, 288–297], А.Пономаренко [11, 142–149; 10, 151–155], Л.Горенко-Баранівської [1, 156–159] та ін.).

Метою даного дослідження є огляд методичних розробок та відтворення хронології участі співробітників відділу мови у проведенні курсів підвищення кваліфікації з українознавства з часу заснування ННДІУВІ і до сьогодення.

Співробітниками Інституту українознавства відповідно до його статусу, науково-навчального підрозділу, починаючи з 1993 р., щорічно велися (на базі ДАККО, міського управління освіти, Міністерства оборони) постійно діючі курси та семінари українознавців, у т. ч. вчителів середніх навчальних закладів та вихователів. Загалом за 1993 р. через систему курсів і семінарів було перепідготовлено близько 800 осіб.

Державницький підхід виявила столична державна адміністрація, її головне управління, ними було розроблено та здійснено комплекс організаційних заходів, у тому числі запроваджено викладання українознавства як навчальної дисципліни в усіх школах міста та підготовку кадрів українознавців. Спільно з Державною академією керівних кадрів освіти (ректор акад. М. Дробноход) проводилися курси, а в 1997 р. було створено факультет з підготовки кадрів українознавців (декан доц. Л.Токар), навчання на якому в 1998 р. завершили понад 70 педагогів м. Києва (з вищою освітою) і одержали другу спеціальність – «викладач українознавства» [9, 48 – 53]. Зауважимо, що інформація щодо проведення українознавчих курсів та діяльності факультету з підготовки кадрів українознавців в опрацьованих нами матеріалах, а саме: «Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. Випуск 1» [21], «Українознавство в розбудові держави» [22], «Українознавство в системі освіти: Міжнародна науково-практична конференція» [23], «Українознавство: Ювілейний збірник» [24], «Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Українознавство. Випуск 2» [25], відсутня.

Дані наводяться нами із першоджерел – друкованих матеріалів про роботу факультету. Отже, заняття проводилися з 3 листопада 1997 р. по 29 серпня 1998 р. за адресою: м. Київ, вул. Артема, 52, Державна академія керівних кадрів освіти щосереди та щоп’ятниці у вечірньо-дистанційній формі навчання за програмою «Українознавство» для вищих закладів освіти.

За цей час науковці Інституту, серед них співробітники відділів етнології, історії й теорії українознавства, філософсько-світоглядних проблем, української мови (А.Мойсієнко, С.Костянтинова, Л.Мацько, Л.Паламар), національної культури, української літератури, фольклору, порівняльних досліджень, перекладу, освіти, провели 54 лекційних та 59 (3 гр.) практичних занять (в основу покладено викладання за системою концентрів).

До читання лекцій та проведення практичних занять на факультеті були залучені й співробітники з інших установ. Навчальні плани розраховувалися на річний цикл. Курси розглядалися як можливість здобуття другої спеціальності для слухачів з вищою освітою та професійного удосконалення викладачів українознавства. На початку роботи факультету нараховувалося 85 слухачів. Державний іспит з українознавства склали 68 чол.: на «5» – 32 чол., на «4» – 32 чол., на «3» – 4 чол. Захистили дипломні роботи 61 чол., з них на «5» – 36, на «4» – 23, на «3» – 2 чол. По закінченні курсів випускники отримали тимчасові посвідчення з перспективою переоформлення їх на посвідчення державного зразка, але справа, на жаль, на той час не підтримана МОН України, не набула свого розвитку. Подальша робота на засадах самоініціативи припинилася, оскільки це потребувало спеціально підготовлених кадрів для викладання, створення курсів перепідготовки, відповідної оплати праці. У 1998–1999 рр. набір слухачів на навчання на факультеті було призупинено, хоча понад 50 учителів заявили про своє бажання пройти перепідготовку. Відновлення навчального процесу ставало необхідним, оскільки за рішенням колегії Міносвіти України від 24.12.1997 р. з 2001 р. українознавство як інтегративна навчальна дисципліна мало бути введене в усі ланки середньої освіти України.

Саме ця обставина зумовлювала необхідність утвердження факультету як повноцінного підрозділу, який би зміг забезпечити навчання на стаціонарі: а) підготовку фахівців з вищою освітою; б) здобуття 2-ої вищої освіти за спеціальністю «викладач українознавства»; в) дистанційну форму навчання; г) регіональні постійно діючі курси перепідготовки вчителів України.

Досвід роботи факультету українознавства у 1997–1998 н. р. показав, що загалом науково-методична база забезпечення навчального процесу уже створена: підготовлена програма, розроблені лекційна проблематика, плани семінарських і практичних занять, методичні поради до основних видів навчального процесу (дипломні, курсові, контрольні роботи тощо).

НДІУ МОН України продовжує здійснювати підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, отримавши 11.09.2002 р. від МОН України ліцензію (серія АА, № 234672) на право надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації вчителів та викладачів з українознавства, філософії, філології та історії від 11 вересня 2002 р. Строк дії ліцензії: 04.06.2002 р. – 01.07.2007 р. [29, 79].

Протягом 2002–2012 рр. співробітники відділу «Мова як українознавство» НДІУ МОН України брали участь у проведенні таких курсів. Вони були проведені для педагогічних працівників м. Києва, Автономної Республіки Крим, м. Чернігова, Чернівецької та Чернігівської областей, м. Берегово (Закарпаття), де НДІУ виступив їх співорганізатором.

На основі нової ліцензії перші курси підвищення кваліфікації для вчителів українознавства Чернівецької області були проведені 24.11.2003 р. – 05.12.2003 р. у Чернівцях на базі Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти за сприяння управління освіти і науки обласної державної адміністрації. Навчанням було охоплено 22 слухачі з різних районів Чернівецької області.

Фундаментом роботи курсів стало висвітлення історії, теорії та методології українознавства, змісту і форм українознавчих концентрів: «Україна – етнос», «Україна – природа, екологія», «Україна – мова, художня словесність», «Україна – історія», «Україна – нація», «Україна – держава», «Україна – культура, освіта» та ін. Усі зазначені теми були висвітлені на належному науковому і методичному рівні з особливим наголосом на єдності теорії і практики. Співробітники НДІУ відповідно до програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України, прочитали курс лекцій з актуальних проблем українознавства та провели практичні заняття. До викладання була залучена завідувач відділу мови А. Пономаренко, яка акцентувала увагу на інтегративній ролі мови в системі українознавства. Спеціально для цих курсів був підготовлений методичний посібник «Філологія як українознавство: Методичні рекомендації до вивчення курсу», укладачами якого стали П. Кононенко, А.Мойсієнко, С.Костянтинова, А.Пономаренко, С. Яременко, С.Денисюк, О.Хоменко. Курс «Філологія як українознавство», саморозгортаючись у площині українознавчих методологічних концептів, органічно поєднує два структурних елементи: «Мова як українознавство» та «Література як українознавство». Курс «Мова як українознавство» виокремлює світоглядний зміст, відбитий у співвідношеннях понять «мова» і «етнос», «мова» і «культура», «мова» і «держава» [30, 4–5]. Ці методичні рекомендації стали частиною навчально-методичного комплексу для слухачів курсів підвищення кваліфікації [26].

Згідно з наказом Головного управління освіти і науки м. Києва № 299 від 28.11.2003 р. проводилися курси підвищення кваліфікації для педагогічних працівників, які викладають українознавство у загальноосвітніх навчальних закладах м. Києва, з 29.12.2003 р. до 10.01.2004 р. у приміщенні НДІУ МОН України. Слухачі працювали за навчальним планом (72 год.) і прослухали ряд лекцій з даного курсу: І. Вступ до спеціальності (4 год.); ІІ. Наукові засади курсу (8 год.); ІІІ. Зміст, структура та соціальні функції українознавства (46 год.); ІV. Українознавство в освітньо-виховному процесі (16 год.). Завідувачем відділу мови А.Пономаренко було прочитано лекцію «Мова в системі українознавства» (всього – 29 слухачів).

Треті курси підвищення кваліфікації для наукових працівників проводилися в Києві з 05.04.2004 р. до 21.04.2004 р. на базі НДІУ. Завідувач відділу мови А.Пономаренко прочитала лекцію «Українська мова в системі українознавства». У зв’язку із закінченням курсів підвищення кваліфікації для наукових працівників та виконанням і захистом ними курсових робіт вчена рада НДІУ ухвалила: видати посвідчення про закінчення курсів підвищення кваліфікації Г.Вельбовець, завідувачу відділу філософії освіти і освітніх технологій НДІУ, А.Пономаренко, кандидату філологічних наук, завідувачу відділу мови НДІУ (всього – 20 слухачів).

Четверті курси підвищення кваліфікації були розраховані для вчителів українознавства Деснянського району м. Києва і проведені з 18.04.2005 р. до 29.04.2005 р. в НДІУ МОН України. На них членом-кореспондентом НАНУ, доктором філологічних наук С. Єрмоленко було прочитано лекцію «Українська мова в самопізнанні народу». 28.04.2005 р. відбувся захист письмових робіт слухачами курсів підвищення кваліфікації. 29.04.2005 р. за участю співробітників Деснянського районного управління освіти та Головного управління освіти м. Києва, співробітників НДІУ МОН України та слухачів курсів підвищення кваліфікації відбувся круглий стіл на тему «Проблеми впровадження українознавства в освітній процес». Під час обговорення розглянуто організаційні питання, проблеми підготовки та використання кадрів, структурування змісту та форми українознавства в різних ланках освіти, проаналізовано посібники, підручники, методичні поради й цікаві форми вивчення педагогічного досвіду. Потім було підбито підсумки роботи курсів підвищення кваліфікації вчителів українознавства Деснянського району м. Києва та відбулося вручення посвідчень (всього – 40 слухачів).

Для слухачів курсів науковими співробітниками НДІУ МОН України було підготовлене навчальне видання «Мова в системі українознавства: Дидактичний матеріал для слухачів курсів підвищення кваліфікації працівників галузі освіти» [6]. Цей дидактичний матеріал є частиною навчального методичного комплексу для слухачів курсів підвищення кваліфікації. Мета і завдання курсу – з’ясувати місце і роль мови у системі українознавства, окреслити напрямні домінанти розгортання української мови як образно-естетичного еквівалента національного мовомислення. Використовуючи новітні технології гуманітарної освіти, розробники курсу як одне з чільних завдань виокремлюють формування фахівця-українознавця нового типу, здатного адекватно відповісти на глобалізаційні виклики сьогодення [6, 4–5].

У липні 2005 р. (з 04.07 до 23.07) Закарпатський угорський педагогічний інститут імені Ференца Ракоці II разом із Закарпатським угорським педагогічним товариством провели курси для вчителів-предметників. Уперше на них було запроваджено курси підвищення кваліфікації для вчителів української мови і літератури в школах з угорською мовою викладання. За навчальним планом передбачені пленарні заняття, присвячені розгляду стану сучасної освіти в Україні, державних критеріїв оцінювання знань учнів, а також секційні для вчителів-предметників: форми і методи викладання української мови в національних школах, традиції та звичаї українського народу при викладанні української мови і літератури в угорськомовних школах, позакласна та позашкільна робота серед дітей в угорськомовних школах через призму закарпатського фольклору. У цьому педагогічному закладі ряд секційних занять провели співробітники НДІУ МОН України, зокрема, секцію «Українознавча мовна освіта в школах національних меншин» – кандидат філологічних наук, завідувач відділу мови НДІУ А.Пономаренко, лекції викликали велике зацікавлення і дискусії [10, 151–155].

З 05.12.2006 р. до 19.12.2006 р. при Чернівецькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти проводилися щорічні курси фахової підготовки вчителів українознавства. На курсах навчалися 22 слухачі – педагоги з різних регіонів Чернівеччини. У роботі курсів узяли участь директор НДІУ МОН України П. Кононенко, директор Філії «Гуцульщина» НДІУ П. Шкрібляк, завідувач відділу мови НДІУ А. Пономаренко. Курси підвищення кваліфікації з українознавства розраховані на 72 години і складаються з трьох модулів: соціально-гуманітарного (філософія освіти, законодавство про освіту, ділова мова, права дитини, трудове законодавство, охорона праці, екологія в освіті); професійного (психолого-педагогічна підготовка, загальна фахова підготовка, навчальна і науково-методична підготовка); діагностико-аналітичного (вхідне, вихідне анкетування, фахове тестування, науково-практична конференція, комплексний залік). На початку роботи курсів проведено вхідне тестування з метою визначення рівня підготовки слухачів, яке виявило, що вчителям потрібні кваліфіковані поради з методики викладання українознавства, інноваційних технологій, викликали труднощі і структурні елементи уроків.

Робота на курсах підвищення кваліфікації засвідчила, що впровадження в організацію навчального процесу Чернівецького інституту післядипломної педагогічної освіти кредитно-модульної системи, яка поєднує модульні технології навчання та залікові освітні одиниці (кредити), дає змогу забезпечити чітку визначеність у змісті навчального матеріалу, здійснювати аналітико-діагностичний контроль індивідуальної та самостійної роботи слухачів, сприяє самооцінці та самоконтролю.

Слухачі курсів підвищення кваліфікації з українознавства Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти підготували і захистили наукові роботи. Педагогічна практика слухачів проходила на базі Чернівецького ЗНЗ № 40, гімназії № 5 м. Чернівці, Заставнівської гімназії та Заставнівського ЗНЗ №2 [11, 142–149].

П’яті курси підвищення кваліфікації з українознавства були проведені співробітниками НДІУ МОН України в Автономній Республіці Крим, у місті Сімферополі, на базі Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти (КРІППО) і Навчально-виховного комплексу «Українська школа-гімназія» з 14.11.2005 р. до 16.12.2005 р. Для слухачів курсів підвищення кваліфікації з українознавства науковими співробітниками Інституту українознавства П. Кононенком, А.Пономаренко, Л.Токарем була підготовлена Навчальна програма підвищення кваліфікації працівників галузі освіти з українознавства [19]. Її головна мета – оновлення й розширення знання теоретичного матеріалу з українознавства, ознайомлення слухачів з новими технологіями викладання цієї інтегративної дисципліни в практиці роботи освітян. Навчальний план курсу «Українознавство» розрахований на 72 години, 12 модулів. У 2008 р. ця програма була перевидана [20].

Шості курси підвищення кваліфікації з українознавства педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів Чернігівської області були проведені співробітниками НДІУ МОН України з 22.05.2006 р. до 02.06.2006 р. в м. Чернігові на базі Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (ЧОІППО). Згідно з навчальним планом співробітниками відділу «Мова як українознавство» проведено цілісний комплекс лекційних і семінарських занять з курсу «Українознавство» (А.Пономаренко, А.Гривко, Л.Касян). Спеціально для слухачів курсів А.Гривко було підготовлено посібник «Мовні сайти в мережі Інтернет як складова частина українознавчих ресурсів: Дидактичний матеріал» [7].

Відділ мови НДІУ у 2006 – 2008 рр. співпрацював із навчальним центром Національного банку України: упродовж трьох років проводилися курси з української мови професійного спрямування для працівників НБУ (до організації навчального процесу були залучені А.Пономаренко, С.Чемеркін, О.Кравченко, О.Копкова, Н. Безсмертна, Н.Клименко та ін.). Проведено апробацію оновленої програми сертифікації рівнів володіння українською мовою («Граматика ¬– спецкурс»), здійснено навчання 6 груп слухачів (працівників НБУ).

Необхідно зазначити, що співробітники відділу мови НДІУ постійно проводили лекції і практичні заняття з українознавства для аспірантів НДІУ, долучалися до просвітницької роботи інших установ. Зокрема, у 2008 р. старшим науковим співробітником В.Шляховою проведено серію заходів українознавчого змісту для студентів Бакинського слов’янського університету у період проходження ними мовної практики на Черкащині; у 2009 р. науковим співробітником О. Кравченко проведено лекції «Мова в системі українознавства» для студентів Народного університету українознавства при Товаристві «Знання» України.

Серед наукового доробку відділу мови значну частину складають методичні розробки. Співробітниками відділу розроблено програму курсів підвищення кваліфікації з удосконалення знань з української мови професійного спрямування (35 год.), яку було успішно апробовано фахівцями НДІУ під час занять у навчальному центрі Національного банку України; програму підвищення кваліфікації працівників галузі освіти «Українознавчі засади філології», навчальний план до якої розрахований на 72 години і складається з трьох модулів: соціально-гуманітарного, професійного та діагностико-аналітичного [26, 4–5].

Слід зауважити, що завідувач відділу мови А. Пономаренко є співавтором багатьох програм, зокрема програми навчальної дисципліни «Українознавство» для вищих навчальних закладів (за вимогами кредитно-модульної системи) [18]. Пропонована програма пройшла апробацію у вищих навчальних закладах упродовж 2004 – 2006 рр. під час викладання українознавства для непрофільних спеціальностей. Структура курсу охоплює всі концентри українознавства, тематично відображені в 11 змістових модулях. Змістові модулі є складовими частинами першого модуля, другий модуль – індивідуальне навчально-дослідне завдання. Мета навчальної дисципліни: ознайомити студентів із системою наукових інтегративних знань про Україну, світове українство як цілісність, як геополітичну реальність [18, 4].

А.Пономаренко також є співавтором програми вступного екзамену для аспірантів зі спеціальності «Українознавство», яка була апробована в навчально-виховному процесі, потім через кілька років доопрацьована та опублікована у журналі «Українознавство» (2009 р.); програми кандидатського іспиту зі спеціальності «Українознавство» (укладачі: Кононенко П. П., Кононенко Т. П., Пономаренко А. Ю.), що відтворює основні складники (наукові концентри) курсу, який належить до гуманітарної сфери дисциплін і розрахований для аспірантів різних галузей наукового знання [17, 108].

У 2007 р. у відділі мови розроблено і апробовано спецкурс «Українська наукова мова», за підсумками спецкурсу відбувся круглий стіл – обговорення результатів навчання. Підготована в межах виконання НДР програма «Українська наукова мова» – спільний проект Інституту української мови НАН України та Національного науково-дослідного інституту українознавства МОН України. Мета курсу – допомогти науковцям досконало засвоїти сучасні норми української наукової мови; досягти автоматизму у їх застосуванні; сприяти виробленню цілісного наукового погляду на мову, набуттю вмінь та навичок аналітичного опрацювання різних джерел наукової інформації, правильного використання мовних засобів залежно від сфери й мети наукового спілкування, створення власних наукових текстів. У програмі акцентовано увагу на проблемах змістової структури наукового тексту, а також на труднощах, пов’язаних з відображенням наукового знання в усній і писемній формах. Аспіранти ознайомляться з основами й технікою наукового редагування, саморедагування, перекладу наукових праць. Окремо передбачено розгляд особливостей застосування мультимедійних технологій у репрезентації наукового дослідження. Спецкурс розрахований на 42 години (це планування орієнтовне, розподіл годин, за бажанням викладача, можна змінювати залежно від змістового навантаження тем та рівня підготовки слухачів спецкурсу). Заняття передбачають поглиблене опрацювання теоретичного матеріалу, вироблення навичок користування мовними засобами наукового стилю та електронними мовними ресурсами у власній науковій діяльності. Форма контролю якості здобутих знань, умінь і навичок – підсумкова письмова робота (зразок завдань додається), результати якої мають бути обговорені на заліковому круглому столі [27, 50].

Програма має універсальний характер щодо мовної підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів різних галузей знань, спрямована насамперед на практичне оволодіння науковим стилем української літературної мови. Упродовж 2008 – 2009 рр. програма була апробована як спецкурс для аспірантів Національного науково-дослідного інституту українознавства МОН України і засвідчила високу результативність.

Таким чином, курси підвищення кваліфікації з українознавства для працівників галузі освіти упродовж майже двох десятиліть були невід’ємною складовою роботи Національного науково-дослідного інституту українознавства, вони сприяли не лише практичному впровадженню теоретичних напрацювань Інституту, а й спонукали до конструктивного діалогу і взаємного ідейного збагачення педагогів-практиків і науковців. Не викликає сумнівів, що курси підвищення кваліфікації посилюють роль і місце українознавства як навчальної дисципліни у вітчизняному навчально-виховному процесі; підвищують професійний та кваліфікаційний рівень слухачів. Актуалізація нормативного документального забезпечення цього напряму роботи ННДІУВІ і поновлення ліцензії на здійснення підвищення кваліфікації працівників галузі освіти є одним із першочергових завдань у межах виконання науково-дослідних проектів ННДІУВІ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горенко Л., Пономаренко А. Курси підвищення кваліфікації вчителів українознавства Чернівецької області // Українознавство. – 2003. – № 4 (9). – С. 156–159.

2. Зубко А. М. Особливості організації післядипломної освіти педагогічних кадрів як підсистеми неперервної освіти дорослих // Педагогічний альманах. – 2010. – Випуск 7.

3. Івашньова С. В. Підвищення кваліфікації педагогічних працівників: проблеми та шляхи їх вирішення / Матеріали Інтернет-конференції. – http://intkonf.org/k-ped-nauk-ivashnova-sv-pidvischennya-kvalifikatsiyi-pedagogichnih-pratsivnikiv-problemi-ta-shlyahi-yih-virishennya/

4. Кононенко П. П. Українська освіта у світовому часопросторі // Українознавство. – 2006. – № 3. – С. 8–28.

5. Мінченко Т. Українознавство в Чернівецькій області // Українознавство. – 2004. – № 3–4. – С. 164–167.

6. Мова в системі українознавства: Дидактичний матеріал для слухачів курсів підвищення кваліфікації працівників галузі освіти / Укл.: А. Ю. Пономаренко, П. П. Кононенко, С. Я. Єрмоленко, С. В. Костянтинова, С. А. Яременко. – К.: Міленіум, 2005. – 142 с.

7. Мовні сайти в мережі Інтернет як складова частина українознавчих ресурсів: Дидактичний матеріал / НДІ українознавства / Упор. А. В. Гривко. – К., 2006. – 28 с.

8. Мукан Н. В. Сучасні дослідження в галузі підвищення кваліфікації вчителів у системі неперервної професійної освіти англомовного світу / Н.В. Мукан // Проблеми лінгвістики науково-технічного і художнього тексту та питання лінгвометодики: [зб. наук. пр.] / Відп. ред. Ф. С. Бацевич. – Л.: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2007. – 140 с.

9. Науково-дослідний інститут українознавства: Довідник до 10-річчя діяльності / Упор. Л. К. Токар. – К., 2002. – 157 с.

10. Пономаренко А. Ю. NYELV ÉS OKTASÁS, або Чи заговорять українською учні-угорці? // Українознавство. – 2005. – Число 3. – С. 151–155.

11. Пономаренко А. Ю. Підвищення кваліфікації з українознавства в новій освітній парадигмі (на прикладі досвіду Чернівецької області) // Українознавство. – 2007. – № 1. – С. 142–149.

12. Правдівцева Ю. С. Загальна характеристика системи підвищення кваліфікації шкільних педагогів у США. – http://www.rusnauka.com/14_ENXXI_2012/Pedagogica/2_110699.doc.htm

13. Пуцов В. І. Післядипломна педагогічна освіта як система // Освіта на Луганщині. – 2004. – №1. – С. 8–10.

14. Сотніченко І. І. Підготовка вчителів природничих дисциплін до профільного навчання старшокласників у системі підвищення кваліфікації: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Сотніченко Ірина Іванівна. – К., 2009. – 264 с.

15. Типове положення про атестацію педагогічних працівників. – http://nmco.at.ua/news/tipove_polozhennja_pro_atestaciju_pedagogichnikh_pracivnikiv_2010/2011-01-24-31

16. Указ Президента України «Про Національну доктрину розвитку освіти». – http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/347/2002

17. Українознавство. Програма кандидатського іспиту зі спеціальності 09.00.12 // Українознавство. – 2010. – №3. – С. 108–114.

18. «Українознавство» для вищих навчальних закладів (за вимогами кредитно-модульної системи): Українознавство: Програма навчальної дисципліни для непрофільних спеціальностей вищих навчальних закладів / Авт.: П. П. Кононенко, А. Ю. Пономаренко. – К.: ННДІУ, 2009. – 24 с.

19. Українознавство: Навчальна програма підвищення кваліфікації працівників галузі освіти / Укл.: П. П. Кононенко, А. Ю. Пономаренко, Л. К. Токар. – К.: Міленіум, 2005. – 36 с.

20. Українознавство: Програма підвищення кваліфікації працівників галузі освіти / Укл.: П. П. Кононенко, Т. П. Кононенко, А. Ю. Пономаренко, Л. К. Токар. – К.: НДІУ, 2008. – 44 с.

21. Українознавство // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. – Випуск 1. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 1994. – 207 с.

22. Українознавство в розбудові держави: У трьох книгах. – Книга перша // Матеріали щорічної Міжнародної науково-практичної конференції; Київ, 14–16 жовтня 1993 року. – К., 1994. – 401 с.

23. Українознавство в системі освіти: Міжнародна науково-практична конференція. – К.: Освіта, 1996. – 304 с.

24. Українознавство: Ювілейний збірник. – К., 1996. – 162 с.

25. Українознавство // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. – Випуск 2. – К., 1997. – 222 с.

26. Українознавчі засади філології: Програма підвищення кваліфікації працівників галузі освіти / Укл.: П. П. Кононенко, А. Ю. Пономаренко, О. А. Хоменко, Л. Г. Касян. – К.: НДІУ, 2008. – 44 с.

27. Українська наукова мова. Програма спецкурсу для аспірантів / Розробники: А.Ю. Пономаренко, С. Г. Чемеркін, О. В. Кравченко // Українознавство. – 2010. – №1. – С. 50–52.

28. Фігурний Ю. С. Досягнення і перспективи діяльності НДІУ з надання освітніх послуг на теренах Української держави // Українознавство. – 2008. – №2.– С. 230 – 231.

29. Фігурний Ю. С. Теоретичні та практичні засади підготовки та проведення курсів підвищення кваліфікації вітчизняних педагогічних кадрів з українознавства в контексті етнонаціонального державотворчого процесу // Українознавство. – 2006. – №3. – С. 74–81; №4. – С. 288–297.

30. Філологія як українознавство: Методичні рекомендації до вивчення курсу / Укл.: П. П. Кононенко, А. К. Мойсієнко, С. В. Костянтинова, А. Ю. Пономаренко, С. А. Яременко, С. П. Денисюк, О. А. Хоменко. – К.: НДІУ, 2003. – 100 с.

31. Філологія як українознавство: Навчальний посібник / Укл. П. П. Кононенко та ін. – К.: МЕФ, 2003. – 156 с.

32. Швидун В. М. Форми та зміст підвищення кваліфікації педагогів загальноосвітніх навчальних закладів України в контексті політичних, економічних та соціальних трансформацій // Нива знань. – 2006. – №1. – С. 12–16.

Наталия Осадчая

Повышение квалификации в украинознавческой парадигме: штрихи к истории

Аннотация. В статье рассматриваются методические разработки и воссоздается хронология участия сотрудников отдела языка в проведении курсов повышения квалификации по украинознавству со времени основания ННИИУВИ.

Сделан вывод о целесообразности и эффективности организации и проведения ННИИУВИ курсов повышения квалификации по украинознавству для работников сферы образования. Автор утверждает, что курсы содействуют усилению роли и места украинознавства как учебной дисциплины в отечественном учебно-воспитательном процессе, повышают профессиональный и квалификационный уровень слушателей.

Установлено, что научно-методические разработки Института украинознавства стали основой для преподавания на курсах повышения квалификации работников сферы образования, ознакомления слушателей курсов с системой научных интегративных знаний об Украине, мировом украинстве как целостности, как геополитической реальности.

Ключевые слова: украинознавство, повышение квалификации, курсы, программа.

Natalia Osadcha

Advanced training in Ukrainian studies paradigm: strokes to the history

Annotation. The article offers review of methodological elaborations and chronology recreation of language department staff participation in holding of Ukrainian studies advanced training courses since the foundation of NRIUSWH.

Conclusion is made about organization expediency and efficiency and holding in NRIUSWH Ukrainian studies advanced training courses for education branch workers. The author proves that courses facilitate strengthening of Ukrainian studies role and place as an educational discipline in native curriculum process and increase professional and qualification level of listeners.

It is established that Ukrainian studies institute’s methodological work have become the base for tuition during the advanced training courses for education branch workers, listeners familiarization with the system of scientific and integrative knowledge about Ukraine, world Ukrainians and continuum as a geopolitical reality.

Key words: Ukrainian studies, advanced training, courses, program.

Когнітивні чинники формування неофіційного найменування сільського школяра (на матеріалі опитування учнів загальноосвітніх шкіл Львівської області)

Адріана ЧУЧВАРА

аспірантка кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка

Анотація. У статті розкрито мовну компетенцію школяра, його знання про світ та людину за допомогою теорії мовної особистості. Для аналізу використано результати письмового опитування учнів 227 загальноосвітніх навчальних закладів десяти районів Львівської області (за 2007–2012 рр.), зокрема репрезентативну вибірку. Джерельною базою дослідження стали прізвиська (1528 одиниць), зафіксовані у питальниках респондентів, які навчаються в сільських школах регіону. Встановлено зв’язок прізвиськ з літературною мовою, просторіччям, жаргонною, діалектною лексикою та вульгаризмами. Розглянуто вплив російської і англійської мов на формування неофіційних найменувань. Розкрито семантику твірних основ індивідуальних прізвиськ, виділено мотиваційні групи назв.

Ключові слова: прізвисько, мовна особистість, мовна компетенція, знання про світ, знання про людину.

Співвідношення офіційних та неофіційних антропонімоформул номінації, етимологію, походження, словотвірну структуру, семантику твірних основ прізвиськ, мотиваційні, функціональні, граматичні особливості неофіційного антропонімікону вже розглянуто у працях дослідників. Однак когнітивні чинники формування антропонімікону все ще мало досліджені. Завдання статті – розкрити мовну компетенцію та знання школяра, які стали підґрунтям для творення імен. Теоретичною базою для аналізу проблеми послужила теорія мовної особистості.

Під мовною особистістю дослідники розуміють мовні здібності індивіда, зумовлені історичними, національно-культурними, соціальними, психологічними чинниками, які виявлені у здатності сприймати та творити тексти, що слугують засобом досягнення певних цілей [4, 30]. Мовну особистість школяра найчастіше розглядають у зв’язку з розвитком концепції когнітивної методики навчання української мови [12, 5–9], впровадженням пізнавально-стильових підходів до вибору методів навчання мови [10, 64–69], застосуванням інтерактивних методів на уроках української мови [18, 50–57].Саме методика навчання рідної мови потребує переосмислення змісту, форм, методів і засобів навчання, визначення суб’єктів навчального процесу та їх взаємодії з метою вдосконалення технології навчання рідної мови [13, 58].

Лінгводидактичною проблемою залишається й аксіологічний аспект формування мовної особистості, що розкриває її ціннісно-оцінні орієнтації у виборі мови спілкування [11, 3]. У структурі мовної особистості виділяють вербально-семантичний, лінгво-когнітивний та мотиваційнийрівні [7, 36–56],у статті розглянемо лише перші два.

Матеріалом для аналізу стали прізвиська, зібрані у 227 загальноосвітніх школах Львівської області, зокрема у Бродівському, Буському, Городоцькому, Жовтанському, Золочівському, Кам’янсько-Бузькому, Пустомитівському, Радехівському, Сокальському та Яворівському районах (за 2007–2012 рр.). Квотну репрезентативну вибірку створено з урахуванням такої соціально-демографічної характеристики респондентів, як тип населеного пункту за постійним місцем проживання. Дані про генеральну сукупність (а це кількість загальноосвітніх шкіл у десяти районах Львівської області) взято зі «Статистичного щорічника» [19, 223]. З усієї кількості загальноосвітніх шкіл (227, або 100%) сільські, міські та містечкові школи в десяти районах Львівської області становлять 70,48%, 21,15% та 8,37%. Ці ж пропорції витримуємо й у вибірковій сукупності. Відповідно до прийнятого об’єму вибірки – 2400 респондентів – опитано 70,48% респондентів сільських (а це 1692 учні), 21,15% (508учнів) міських та 8,37% (200учнів) містечкових шкіл. У питальниках учнів із сільських шкіл регіону засвідчено 1528 найменувань, із них 687 одиниць – це відонімні, 841 – відапелятивні прізвиська.

Мовна компетенція школяра і творення прізвиськ

Мовну компетенцію (знання мови) дослідники розглядають як власне лінгвістичний рівень володіння граматичною і словниковою сторонами мови [6, 262]. Лінгвістичний аспект мовної компетенції передбачає вивчення відповідності створюваних мовцем текстів нормам сучасного розмовно-літературного мовлення (діалектним нормам, просторіччю тощо), багатству мовних ресурсів та ін.[23, 12].

Мовну компетенцію школяра розкриває відповідність вписаних у анкети неофіційних імен літературній мові та нелітературним формам. Абсолютну більшість проаналізованих відапелятивних прізвиськ (а це 43,45% імен) становлять назви, що відповідають нормам української літературної мови. Наприклад: Борсук, Відважна, Гімнастка, Грибочок, Єнот, Жирафа, Карась, Кекс, Лисий, Монах, Пудель, Рибка, Сирник, Тичка, Циган, Чудо, Шалений, Щур та ін.

Про зв’язок з розмовним варіантом української літературної мови засвідчило15,23% назв: Баняк, Болгарка, Бомжик, Зубрило, Кривуля, Пончик, Рижий та ін.

Зв’язок із просторіччям ілюструє 8,97% імен. Зафіксовано відхилення від фонетичних норм літературної мови: Батерейка (замість батарейка), Жирафа (жирафа), Заяць (заєць), Лемончик (лимон), Скунз (скунс), Спорцмен (спортсмен), Стюарт (стюард), Пудиль (пудель), Хобут (хобот), Чубурек (чебурек). Знаходимо порушення і морфологічних норм: Макарон (нормативна форма – множинний іменник макарони), Молдаван (Н. в. однини молдаванин), Ока (у формі множини очі), Три метра (нормативна форма три метри), Чіпс (множинний іменник чіпси), Штахета (нормативна форма чоловічого роду штахет)та ін.

Зібраний матеріал засвідчив про зв’язок 8,03% прізвиськ із такими жаргонними словами, як: Бодун, Ботанік, Галіма, Гопнік, Заучка, Зек, Качок, Лох, Наркоша, Руля, Фраєр, Хавчик, Чикушка, Шістка, Шнобель та ін.

Прізвиська, зафіксовані в анкетах учнів із сільських шкіл регіону, зазнають впливу діалектного мовлення (9,21% одиниць). Функціонуючи на території південно-західних областей України, імена закономірно ілюструють ознаки говірок південно-західного наріччя української мови, зокрема наддністрянського, надсянського (галицько-буковинська група діалектів) та волинського говорів (волинсько-подільська група діалектів).

Так, впливи фонетичних норм наддністрянського говору позначилися на ознаках прізвиськ: Кальош – калоші, калоша (с. Желдець Кам’янсько-Бузького району), Синий – синій (с. Хлівчани Сокальського району). Лексичні норми наддністрянського говору зумовили появу назв: Бузько – лелека (с. Заверещиця Городоцького району), Бузьок – лелека (с. Желдець Кам’янсько-Бузького району, с. Ременів Кам’янсько-Бузького району), Вредна – капосна (с. Муроване Пустомитівського району), Зупа – юшка (с. Керниця Городоцького району), Пательня – сковорода (с. Муроване Пустомитівського району)та ін.

Впливи фонетичних норм надсянського говору позначилися на ознаках прізвиськ: Вогірок – огірок (с. Завадів Яворівського району), Жолодь – жолудь (с. Смолин Яворівського району), Пахньонца – та, що гарно пахне (с. Глиниці Яворівського району), Фільозоф – філософ (с. Наконечне Яворівського району), Япко – яблуко (с. Нагачів Яворівського району) та ін.

Про вплив фонетичних норм волинського говору свідчать назви: Гиндик – індик (с. Березівка Радехівського району, с. Білий Камінь Золочівського району), Пуричка – порічка(с. Березівка Радехівського району), Фасоля – квасоля (с. Стенятин Сокальського району). Лексичні норми волинського говору зумовили появу назв: Варгатий – губатий (с. Білий Камінь Золочівського району), Вуйко – дядько з боку матері(с. Варяж Сокальського району) та ін.

Небагато прізвиськ (1,89%)засвідчує, що представники соціогрупи «сільський школяр» уживають лайливі слова, вирази, не прийнятні в літературній мові. Вплив норм російської мови підтверджують10,39% імен: Бєлий(замість білий), Бландінка (блондинка), Вишибало (викидайло), Дикар (дикун), Кєпка (кепка), Крот (кріт), Кубік (кубик), Мєлкий (дрібний), Папугай (папуга), Паровоз (паровоз), Полосатік (смугач), Сємка (насіння) та ін.

Вплив норм англійської мови ілюструє 2,83% назв: Бейба (від англ. baby), Смайлик (англ. smile),Boss (англ. бос), Electronic (англ. електронний), FM (від англ. frequency modulation (radio signal)), Sms-ка (від англ. short message service) та ін.

Знання школяра і творення прізвиськ

Щоденна діяльність людини пов’язана з когнітивними процесами, у ході яких вона переробляє інформацію, що надходить до неї з різних джерел, пізнає, сприймає навколишній світ, здобуває про нього знання, набуває нового важливого досвіду[2, 226]. Знання є результатом предметного та внутрішнього рефлексивного досвіду людини [15, 229]; це особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання (процесу відтворення дійсності), яка характеризується усвідомленням їх істинності [9, 228–229]. Немовні знання називають енциклопедичними або прагматичними, або знаннями про світ [15, 229].

Творення прізвиська розпочинається в мислительній діяльності, а завершується вербалізацією засобами мови. Процес творення вербального образу передбачає формування асоціацій та аналогій між зовнішньою інформацією та набутим досвідом творця індивідуального імені, залучення ним відомих знань у новому застосуванні, що характеризує поетапне здійснення мислительних операцій, у ході яких візуальний образ перетворюється на словесний [20, 59–70]. Особистість номінатора відіграє важливу роль в акті прізвиськової номінації, адже створюючи прізвисько, наповнюючи його значенням, він не просто пізнає й оцінює суб’єкт (іншу людину) навколишньої дійсності, але й вербалізує свій когнітивний досвід з метою його передачі адресату за допомогою готових чи створених заново мовних одиниць [1, 7]. Постаючи як текст, прізвисько ілюструє роботу мовної свідомості щодо сприйняття дійсності – предметної та індивідуалізованої в конкретних суб’єктах.

Мотиваційні тексти, вписані в питальники респондентами, вважатимемо стимулами, а прізвиська – реакціями на них. Зібраний ілюстративний матеріал дав можливість насамперед виокремити відапелятивні та відонімні назви, що через твірні основи відображають знання школяра про світ як знання:

– флори і фауни (Бадиль, Гарбуз, Гриб, Ромашка, Трояндочка, Фасоля; Баран, Борсук, Зайчик, Кабан, Лисиця, Папугай та ін.);

– предметів, з якими контактує людина (Баняк, Глобус, Гудзик, Кардан, Пательня, Скрипка, Стакан, Тичка, Шланг, Шприха та ін.);

– кулінарних виробів, продуктів харчування, продовольчих товарів (Булочка, Гамбургер, Кекс, Коржик, Налисник, Пончик, Пундик, Сало, Фрукт, Чикуха; Ключик (цукерки), Кузя (цукерки), Мівіна (вермішель), Мілка (шоколад, цукерки), Растішка (йогурт для дітей) та ін.);

– будови тіла (Ока, Шнобель, Щелепа та ін.);

– природних об’єктів (Гора, Горбочок);

– різних професій, роду занять(Електрик, Клоун, Ксьондз, Матрос, Механік, Митник, Писар, Пожарнік, Поштар, Художник та ін.);

– етнічного розмаїття світу (Гуцул, Єврей, Китаєць, Німець, Циган, Чукча тощо);

– становища, місця людини в суспільстві, зокрема в соціальному, професійному середовищі (Баронеса, Капітан, Король, Отець, Прапар, Принцеса, Професор та ін.);

– надприродних істот (Ангел, Ангелочок);

– відомих у колективі однолітків людей (Гагарін, Гоголь, Кобзон, Махно, Піфагор, Путін, Пушкін, Сократ, Соломон, Елвіс, Дантес, Шакіра, Роналдо, Шева, Шумахер);

– дійових осіб кінофільмів (Бетмен, Кармеліта, Пчєла, Термінатор, Шурік, Штірліц) та мультфільмів (Капітошка, Карлсон, Льолік, Папай, Чубурашка, Шрек);

– героїв художніх творів (як Квазімодо (герой роману «Собор Паризької Богоматері» В. Гюго) чи Ромео (герой трагедії «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра));

– різних територій, географічних об’єктів. Наприклад, прізвисько від власної назви поселення (Гаївська (с. Гаї Бродівського району Львівської області) чи від назви річки (Амазьона (р. Амазонка));

– сфери Інтернету. Так, назва американської корпорації, яка займається розробкою пошукового інтернет-сервісу, – Google – виступає засобом номінації тямущої людини.

Відомо, номінацію зумовлює певний мотиваційний чинник. Тобто мотив номінації – екстралінгвальна причина вибору чи створення конкретної власної назви для певного об’єкта [17, 124]; понятійний чи асоціативний блок лінгвістичної та екстралінгвістичної інформації, закріпленої в індивідуальному чи колективному знанні про світ, традиції, досвід, на чому ґрунтується вибір ознаки, покладеної в основу найменування [21, 6]. Проблема ж визначення мотиву номінації пов’язана з тим, що власні назви існують у ментальному лексиконі у вигляді концептів, які не зазнають повної вербалізації в актах комунікації, усних чи писемних текстах [8, 24–26]. Однак мотиваційні тексти, вписані в питальники респондентами, дають можливість диференціювати найменування у групи назв, що розкривають:

– поведінку, розумові здібності, вчинки, звички, дії школярів, що виступають об’єктом оцінки однокласників відповідно до прийнятих у колективі норм та правил (35,47% імен).Так, на позначення розумної, мудрої людини школярі часто вписують прізвисько Сова. Відомо, що сова символізує мудрість, потаємні знання. У літературі сову іноді ототожнюють із мудрою людиною [5, 558–559,14, 121].

Порівняймо назву на позначення нерозумної, обмеженої людини: прізвисько Баран, присвоєне носієві, інтелектуальні здібності якого вказують на розумову обмеженість, тупість. Адже тварина виступає уособленням глупоти й упертості [5, 26,14, 11]. На позначення працьовитої людини, яка сумлінно ставиться до роботи, школярі використали метонімічні назви Мотика та діал. Мутика (пор. «найдавніше ручне знаряддя для обробки ґрунту під посів у вигляді палиці, звичайно з кам’яним або металевим клинком» [16,IV, 810]);

– колір волосся, зріст, пропорції різних частин тіла, фізичну силу, особливості в одязі, вродливість, манеру ходи тощо (32,20% назв). Реакцією на мотиваційний текст-стимул «висока людина» є прізвисько Фасоля, пор. діал. фасоля – квасоля [16, X, 567]. В основі стислого тексту прізвиська інформація про тичну фасолю, пор. діал. тична фасолі – «тичкова квасоля, яка росте, в’ючись по тичці» [16, X,135,22, 253].Реакцією на мотиваційний стимул «повна людина»є неофіційне найменування Корова, похідне від апелятива, що переносно зневажливо позначає незграбну, товсту жінку [16, IV, 295];

– різні прикмети індивідів (13,29% полімотиваційних одиниць). Записано приклади назв, причиною виникнення яких є зовнішні ознаки (ім’я Грибочок мотивоване не лише низьким зростом школяра, але й особливою формою його зачіски; прізвисько Шприха вказує на високу та худу людину), зовнішні та внутрішні риси (ім’я Джамала (а це вокал-псевдонім української джазової та оперної співачки) вказує на того, хто гарно співає та має зачіску, як у співачки) тощо;

– рід діяльності школярів (6,40% прізвиськ). Імена Спорцмен, Футбальор, Хутбальор позначають того, хто займається спортом, грає у футбол; Космонавт, Гагарін – відвідує ракетомодельний гурток; Карась, Щука – плаває. А для номінації людини, яка має гарний голос, володіє мистецтвом співу, використовують метафоричні назви птахів. Зафіксована загальна родова назва Пташка та видова, на позначення птаха родини горобиних, самець якого чудово співає, – Соловейко. Відомо, що соловей символізує досконалість співу [5, 560–561];

– особливості мовлення учнів (4,15% імен). Так, причиною появи назв стали балакучість денотатів (Балаболка, Джміль), неправильна вимова звуків (Макайон, Мася), особливості голосу (Криклива, Пікалка, Скрипка). Виявлено, що прізвиська характеризують найменованих і за мовою, якою вони спілкуються (див. назви Чурок, Маскаль на позначення носіїв, що вживають багато російських слів), а імена Матюкун, Матюкливий ідентифікують школярів, які використовують нецензурні слова;

– вчинки, пригоди із життя денотатів (3,16% одиниць).Наводимо приклади найменувань із антропонімікону школярів: Путін – «на перший дзвінок прийшов у костюмі», Мінейко – «колись знайшов міну», Продюсер – «зняв відеофільм, кліп», Пожарник – «спалив скирту соломи»тощо. Значна частина прізвиськ, отримавши дефініцію «випадок із життя», не містить повної інформації про мотиви появи оніма;

– місце найменованих у колективі (2,33% прізвиськ).У межах цієї групи назв виокремлюємо найменування, що вказують на матеріальний статус носія (Бідний, Єврик, Куркуль). Зафіксоване прізвисько, яке підкреслює релігійні переконання денотата, див. ім’я Штунда (пор. «баптистська секта, що виникла в Росії в середині ХІХ ст.»; «те саме, що штундист, штундистка» [16, ХІ, 549]);

– місцезнаходження житла школярів (1,99% імен). Див. найменування: Білка, Білочка – живе біля лісу, Дамба – поблизу дамби та ін.

Отже, прізвиська опосередковано відображають знання школяра про людину. Розглянувши когнітивні чинники формування неофіційного найменування сільського школяра, можна зробити такі висновки.

Мовна компетенція школяра відображає зв’язок прізвиськ з літературною мовою та нелітературними формами. Так, прізвиська, що відповідають літературним нормам, становлять більшість у мовленні сільського школяра (43,45%). Назви, що відповідають формам розмовної мови, менше впливають на формування прізвиськ учнів (15,23%). Зафіксовано значний відсоток неофіційних імен, що виявляють зв’язок із нормами російської мови (10,39%), сформовані під впливом форм діалектної мови (9,21%). Імена виявляють зв’язок із просторіччям (8,97%), жаргоном (8,03%). Засвідчено незначну кількість назв, позначених впливом норм англійської мови (2,83%), зв’язком із вульгаризмами (1,89%).

Знання про світ визначають репертуар засобів неофіційної номінації. Так, прізвиська розкривають знання школярем флори і фауни, світу предметів, продовольчих товарів, будови тіла, природних явищ, різних професій, етнічного розмаїття світу, надприродних істот тощо. Онімна лексика вказує на зацікавлення учнів, розкриває їхнє вміння поєднувати знання про відомих людей – співаків, спортсменів, політиків – із конкретними рисами денотатів.

У стислій номінативній одиниці поєднуються не лише знання про світ (як власний досвід), але й знання про людину (носія прізвиська). Найчастіше назви розкривають знання про поведінку, розумові здібності, вчинки, звички, дії школяра, колір його волосся, зріст, пропорції різних частин тіла, фізичну силу, особливості в одязі, вродливість, манеру ходи. Зафіксовано полімотиваційні назви та імена, що підкреслюють рід діяльності денотата, особливості його мовлення, вчинки, пригоди із життя, місце в колективі, місцезнаходження житла тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонюк О. Про два підходи до вивчення семантики прізвиська // Філологічні трактати. – 2010. – Т. 2. –№ 2.– С. 5–12.

2. Антонюк О. Репрезентація концепту «чоловік» у прізвиськовій номінації (на матеріалі антропонімії Донеччини) // Лінгвістичні студії: зб. наук. пр. – 2011. – Вип. 23. – С. 226–231.

3. Бевзенко С. Українська діалектологія: навч. посіб. – К.: Вища школа, 1980. – С. 208–230.

4. Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції: монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. – 446 с.

5. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

6. Жеребило Т.В. Термины и понятия лингвистики: Общее языкознание. Социолингвистика: словарь-справочник. – Назрань: ООО «Пилигрим», 2011. – 280 с.

7. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность. – 7-е изд. – М.: Издательство ЛКИ, 2010. – 264 с.

8. Карпенко О. Ю. Когнітивна ономастика: навч. посіб. – Одеса: Фенікс, 2010. – 158 с.

9. Кримський С. Знання // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – С. 228–229.

10. Кучерук О. Формування мовної особистості: від пізнавальних стилів до методів навчання// Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2012. – № 22 (209). – Ч. ІІ. – С. 64–69.

11. Мацько Л. Аспекти мовної особистості у проспекції педагогічного дискурсу // Дивослово. – 2006. – № 7. – С. 2–4.

12. Пентилюк М., Нікітіна А., Горошкіна О. Концепція когнітивної методики навчання української мови // Дивослово. – 2004. – № 8. – С. 5–9.

13. Пентилюк М. І. Формування мовної особистості учня – важлива проблема сучасної лінгводидактики// Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики: зб. ст. – К.: Ленвіт, 2011. – С. 57–63.

14. Потапенко О. І. Словник символів / О. І. Потапенко, М. К. Дмитренко, Г. І. Потапенко, В. В. Куйбіда, В. П. Коцур. – К.: Редакція часопису «Народознавство», 1997. – 156 с.

15. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – 712 с.

16. Словник української мови: У XI т./ [за ред. І. К. Білодіда]. – К.: Наук. думка, 1970–1980.

17. Словник української ономастичної термінології / Уклад. Д. Г. Бучко, Н. В. Ткачова. – Харків: Ранок- НТ, 2012. – 256 с.

18. Солодюк Н. В. Психолінгвістичні особливості підготовки старшокласників до інтерактивної діяльності// Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2011. – № 15 (226). – Ч. ІІІ.– С. 50–57.

19. Статистичний щорічник Львівської області за 2009 рік. Частина ІІ / За ред. С. О. Матковського. – Львів, 2010. – 277 с.

20. Фєдотова Н. М. Сучасні прізвиська Луганщини: когнітивна прагматика творення тексту оніма: Дис. ... канд. філол. наук. – Харків, 2008. – 208 с.

21. Шестакова С. О. Лексико-семантичні інновації у системі сучасної української номінації (на матеріалі ергонімів і прагмонімів): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук. – Харків, 2002. – 17 с.

22. Шило Г. Наддністрянський реґіональний словник. – Львів, 2008. – 288 с.

23. Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму: монографія. – К.: Київський державний лінгвістичний університет, 2000. – 283 с.

Адриана Чучвара

Когнитивные факторы формирования неофициального именования деревенского школьника (на материале опроса учащихся общеобразовательных школ Львовской области)

Аннотация. В статье раскрыта языковая компетенция школьника, его знания о мире и человеке с помощью теории языковой личности. Для анализа использованы результаты письменного опроса учащихся 227 общеобразовательных учебных заведений десяти районов Львовской области (за 2007–2012 гг.), в частности репрезентативная выборка. Источниковой базой исследования послужили прозвища (1528 единиц), зафиксированные в опросниках респондентов, обучающихся в деревенских школах региона. Установлена связь прозвищ с литературным языком, просторечием, жаргонной, диалектной лексикой и вульгаризмами. Рассмотрено влияние русского и английского языков на формирование неофициальных наименований. Раскрыта семантика образующих основ индивидуальных прозвищ, выделены мотивационные группы названий.

Ключевые слова: прозвище, языковая личность, языковая компетенция, знания о мире, знания о человеке.

Adriana Chuchvara

Unofficial village pupil names cognitive factors formation (on the materials of Lviv region general education schoolchildren questioning)

Annotation. The article reveals pupil’s language competence, his knowledge about world and human with the help of language identity theory. Results of written questioning of 227 Lviv region general education schoolchildren are used for the analysis (during 2007–2012), in particular – representative selection. Source base for the research became nicknames (1528 units), recorded in respondent’s questionnaires that study in village schools of the region. Connection between nicknames and literature language, colloquialism, slang, dialectal vocabulary and vulgarisms is determined. Influence of Russian and English language onto formation of unofficial names is revealed so as semantic of individual nicknames’ forming basis, motivational name groups are distinguished.

Key words: nickname, language identity, language competence, knowledge about the world, knowledge about human.

« до списку новин

Архів
Новини
Увага! Щоби дізнатися, які статті з'являться наступного тижня, натисни тут.
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?



LiveInternet