Розмова з Богданом Ажнюком
Автор: Ажнюк Богдан
провідний науковий співробітник відділу західно- та південнослов’янських мов Інституту мовознавства.

Ажнюк Богдан Миколайович – провідний науковий співробітник відділу західно- та південнослов’янських мов Інституту мовознавства. Його наукові інтереси охоплюють: соціолінгвістику, контрастивну лінгвістику, перекладознавство, проблеми мовної політики і мовного планування. Він є автором монографій: “Англійська фразеологія в культурно-етнічному висвітленні” (1989), “Мовна єдність нації: діаспора й Україна” (1999); словника “Улюблені англійські прислів'я і приказки” (2001); співавтором колективних монографій: “Общая лексика германских и балто-славянских языков” (1989), “Najnowsze dzieje jezykow slowianskich. Українська мова” (1999), “О.О. Потебня й актуальні питання мови та культури” (2004), а також автором понад 80 наукових статей і розвідок. Редакція журналу звернулася до п. Ажнюка з проханням відповісти на окремі, хвилюючі громадськість, питання. Нижче подаємо їх з відповідями Богдана Миколайовича.

Розмова з Богданом Ажнюком

Ажнюк Богдан Миколайович – провідний науковий співробітник відділу західно- та південнослов’янських мов Інституту мовознавства. Його наукові інтереси охоплюють: соціолінгвістику, контрастивну лінгвістику, перекладознавство, проблеми мовної політики і мовного планування. Він є автором  монографій: “Англійська фразеологія в культурно-етнічному висвітленні” (1989), “Мовна єдність нації: діаспора й Україна” (1999);  словника “Улюблені англійські прислів'я і приказки” (2001); співавтором колективних монографій: “Общая лексика германских и балто-славянских языков” (1989), “Najnowsze dzieje jezykow slowianskich. Українська мова” (1999), “О.О. Потебня й актуальні питання мови та культури” (2004),  а також автором  понад 80 наукових статей і розвідок.
Редакція журналу звернулася до п. Ажнюка з проханням відповісти на окремі, хвилюючі громадськість, питання. Нижче подаємо їх з відповідями Богдана Миколайовича.

– Як впливає глобалізація на мовну ситуацію в Україні?
– Глобалізація – це, насамперед, інформаційна відкритість, а отже, й інформаційна присутність чужоземних учасників у тих формах суспільного життя, яких вона торкається. Мова стала не просто активним учасником товарообміну, але й частиною товару. Це видно на прикладах газетно-журнальних видань, аудіо-, відео- та книжкової продукції, комп’ютерних ігор, концертної діяльності російських естрадних виконавців на просторах СНД, русифікації та англізації репертуару деяких українських виконавців (Т.Повалій, Ані Лорак, О.Пономарьов), що гастролюють в Україні й поза нею тощо. Можливості російськомовного та англомовного ринків для ЗМІ та продуктів масової культури надзвичайно привабливі. За своєю природою глобалізація – космополітична. Неодмінним її супутником у більшості країн є дво- чи багатомовність. Це інформаційна інтервенція, що здійснюється через такі середовища, як телебачення й радіо, пресу, маскультуру, Інтернет, інформаційне обслуговування споживчого ринку, особливо рекламу. Глобалізаційні впливи стають дедалі помітнішими в системі освіти, чому сприяє і зростання ролі Інтернету в освіті, значення інформатики та англійської мови в освітньому процесі, поширення систем дистанційного навчання й тестування через Інтернет тощо.
 Глобалізація загострює боротьбу за домінування в інформаційному просторі. Йдеться про суперництво не тільки між медіа-концернами, але й між національними мовами. На функціональну нішу російської мови в Україні стала претендувати не тільки українська, але й англійська мова. Вплив англійської мови позначається на мовленнєвій діяльності (перемикання кодів), мовній свідомості й на системі української мови. Співіснування трьох національних кодів, їх часте перемикання, спорадичне змішування та значна інтенсивність міжмовних запозичень розхитує мовну норму, знижує поріг чутливості до її порушень. В українську мову проникають не тільки англійські ідіоми, слова, елементи значення, але й поодинокі елементи англійської граматики. Зокрема, набуває поширення атрибутивне використання іменника в препозиції до означуваного слова: UMC магазин, інтернет-кафе, Торчин продукт, горілка “Гетьман” класу тощо.
Розхитуючи мовну норму і дестабілізуючи мовне життя, глобалізація дає значний імпульс для оновлення й розвитку української мови, зростання її ресурсу й розширення функціональної сфери.


– Як співвідноситься мовна ситуація в Україні й українське мовне законодавство з міжнародними правовими нормами, що регулюють міжмовні взаємини?
– У намаганнях зупинити чи бодай обмежити процес відродження української мови з’явилися нові методи:  навесні 2006 р. ЗМІ повідомили, що деякі обласні та міські ради приймають рішення про надання російській мові статусу регіональної і таким чином позбавляють себе зобов’язань використовувати українську мову в роботі місцевих адміністративних органів, у закладах освіти й культури тощо. При цьому вони покликаються на Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, ратифіковану Україною 19.09.2005 р. Україна підписала Хартію за часів президентства Л.Кучми (02.05.1996), заклавши таким чином своєрідну міну сповільненої дії під державність української мови. Зважаючи на ті спокуси, які відкриває Хартія при її свавільному тлумаченні деякими політиками, підписання й наступну ратифікацію Хартії важко назвати доцільним і продуманим вчинком з боку української влади.
ДОВІДКА. Багато європейських держав не поспішають підписувати Хартію, зважаючи на особливості мовної ситуації в їхніх країнах чи інші фактори. Хартію не підписали: Болгарія, Бельгія, держави Балтії, Грузія, Португалія, Туреччина та ін. Хартію підписали, але не ратифікували: Азербайджан, Молдова, Польща, Італія, Франція, Росія, Чехія, Румунія, Сербія, Боснія та ін.
У грудні 2005 р. на запит Міністерства юстиції Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України, яким я керую з часу його створення в 2004 р., здійснило лінгвістичну експертизу перекладу Хартії та відповідності її об’єкта закону України про ратифікацію цієї Хартії. Експертиза встановила, що в перекладі базового терміна, який визначає суть Хартії – regional or minority languages / langues regionales ou minoritaires, – допущено принципову неточність, яка в подальшому вплинула на помилкове розуміння сфери застосування цього документа. Фактично в Хартії йдеться про місцеві малопоширені мови. Уважне прочитання англійського та французького оригіналів Хартії свідчить про те, що заходи Хартії скеровуються саме на збереження мови як етнокультурного явища, як системи, що відтворює і підтримує неповторну картину світу. Поняття regional or minority languages найменшою мірою стосується так званих міжнародних мов (international languages), використання яких вийшло за межі етнонаціональних кордонів.
Слово регіональний є контекстуальним антонімом слова нетериторіальний у сенсі “не пов’язаний з певною місцевістю”, “розпорошений”. У контексті Хартії воно не має нічого спільного з ідеологією регіоналізації України як частини політичної програми деяких політичних сил. Як зазначено в п. 18 пояснювальної записки до Хартії, “прикметник регіональний стосується мов, якими розмовляють на обмеженій частині території держави”. У світлі цього тлумачення, немає достатніх підстав застосовувати прикметник регіональний щодо російської мови, якою користуються в різних функціональних сферах не “на обмеженій частині території”, а в багатьох місцевостях Української держави. За основними функціональними параметрами російська мова в Україні не відповідає повною мірою термінопоняттю регіональні або міноритарні мови.
Неточності в перекладі Хартії дають підстави припускати, що аналізований український переклад зроблено з використанням і під впливом одного з ранніх варіантів російського перекладу Хартії. Така практика неприйнятна для перекладу загалом, а для офіційного перекладу – тим більше.
На жаль, певні політичні сили використали Хартію як інструмент лінгвістичної сегрегації, сепаратизму, що суперечить її духові і букві. У тексті Хартії є неодноразові нагадування про те, що вона найменшим чином не повинна стояти на заваді офіційній мові чи звужувати сферу її застосування.

– Поліпшилося чи погіршилося вивчення іноземних мов в Україні?
– Я не маю якоїсь надійної статистики по Україні чи по Києву, тому можу говорити тільки про свої особисті враження. Протягом останніх шести років, викладаючи в Київському інституті перекладачів, я мав змогу спостерігати за рівнем знань англійської мови випускників середніх шкіл, що обрали своїм майбутнім фахом переклад. Можу впевнено сказати, що з кожним роком цей рівень підвищується. Це пояснюється зростанням мотивації в учнів, що розуміють важливість цих знань у будь-якій професійній діяльності, зокрема для користування інформаційними технологіями, а також поліпшенням якості навчально-методичних матеріалів, у тому числі надходженням в Україну дедалі більшої кількості навчальних посібників з країн Заходу як у вигляді книжок, так і на електронних носіях. Думаю, що надалі присутність іноземних мов, насамперед англійської, у нашому житті зростатиме, хоча, крім позитивних наслідків, це несе й певні ризики: надмірне проникнення англізмів, витіснення питомих українських слів і виразів, негативний вплив на так звану “мовну картину світу”, що є неповторною у кожного народу і віддзеркалює його самобутність, його культурну традицію, те, що В.Гумбольдт називав духом мови.

– Українська діаспора має значний досвід у збереженні рідної мови. Чи можна його використати в Україні?
 – Цей досвід ми знаємо і застосовуємо дуже мало. Він важливий особливо у сфері навчальних методик, у шкільній і родинній педагогіці, у роботі самодіяльних молодіжних організацій. У галузі мовного планування, тобто у виробленні чи перегляді правописних норм, в унормуванні словникового складу мови також можна взяти з цього досвіду багато корисного. В умовах діаспори пропорція іншомовних слів, які потрапляють в активний обіг, незрівнянно вища, ніж в Україні. Досвід інтегрування їх в систему української мови суперечливий і водночас повчальний. Це стосується, зокрема, співіснування таких протилежних тенденцій, як натуралізація запозичених елементів, з одного боку, й збереження «автентичності» іншомовного прототипу – з іншого. Прихильники натуралізації пропонують писати Севастопіль, Константинопіль і навіть Неапіль, а прихильники автентичності — Юґославія, Ноттінґгам, лейді і т. п. На думку останніх, імітація звукової форми є виявом цивілізованого поводження з іншомовним матеріалом, сприяє європеїзації української мови. Суперечливі тенденції спостерігаємо і в регулюванні відмінюваності чи невідмінюваності іншомовних слів, у дотриманні правил так званих київського і харківського правописів щодо м’якшення [л], вживання ґ і т. п. На мій погляд, форми, що вживаються в діаспорі, варто переймати, насамперед, у сфері новітніх запозичень. Робити суцільну ревізію всього, що назбиралося за багато десятиліть, зараз не на часі.

– Як Ви оцінюєте ситуацію у сфері правописного унормування мови?
– У мовознавчих дискусіях часто звучить питання, гірша чи краща сьогодні мовна ситуація в Україні порівняно з радянськими часами. Я б відповів на це питання так: вона не краща і не гірша, вона інакша, вона принципово відмінна. Суттєво зросла кількість носіїв української мови і не тільки в сенсі статистичних показників, які може дати перепис населення. Люди, які говорили вчора українською тільки вдома, а поза домівкою користувалися переважно російською мовою, сьогодні заговорили українською і на роботі, і в транспорті, і в кав’ярні. З’явилася і кількісно зростає категорія людей, які на роботі та в офіційно-службових ситуаціях говорять переважно (чи виключно) українською, а вдома переходять на мову комфорту – переважно російську. Функціональна сфера української мови, безперечно, розширюється, і в цьому сенсі мовна ситуація за останнє десятиліття поліпшилась.
Розширення функціональної сфери закономірно призводить до погіршення її якісного стану. Для людей, які нещодавно заговорили українською, це, у певному сенсі, нова мова. Йдеться не тільки про тих, хто з дитинства говорив виключно російською, а й про тих, для кого українська мова є рідною, але була обмежена хатнім ужитком. Вони також відчувають дефіцит професійної термінології та ідіоматики, навичок активного користування мовою, знання правопису тощо.  Якою може бути на перших порах якість вивченої мови? Звичайно, низькою. Отже, падіння якісних показників зумовлене не тільки суб’єктивними антагонізмами, що гальмують упорядкування правопису, але й через обставини, які можна в соціолінгвістичному плані характеризувати цілком позитивно, тобто через розширення кола носіїв української мови за рахунок російськомовних.
У правописно-орфоепічній практиці ЗМІ спостерігаємо значні розбіжності. Кожне видавництво, кожна редакція газети чи телестудія сьогодні має свої мовні пріоритети. Навіть після того, як новітній правопис буде остаточно затверджено правописною комісією, залишиться питання, як зобов’язати чи переконати всіх дотримуватися єдиних нормативних вимог. Потрібен урядовий орган, що мав би потужні важелі впливу не тільки в державному секторі, але й на приватні інституції. Сумнівно, що він зможе діяти тими методами, якими діяв у минулому відділ культури і науки ЦК. Ми вступили в третє тисячоліття, намагаємося будувати громадянське суспільство, визнаємо принципи демократії та верховенство права. Тому заходи адміністративного впливу мають доповнюватися потужною інформаційно-просвітницькою кампанією у ЗМІ, належним забезпеченням навчально-довідковою літературою, створенням мережі курсів, насамперед для працівників ЗМІ, що сприяло б поширенню коректних мовних норм, а не тиражуванню правописно-орфоепічної анархії.
У правописній дискусії я б виділив дві великі групи питань: 1) питання, що позначені національним ідейним забарвленням і пов’язані з проблемою національної ідентичності, 2) суто “технічні” питання, які не пов’язуються учасниками дискусії з фактором “українськості” нашої мови (наприклад, як передати українською мовою англійське ім’я Larry: Лері, Леррі, Ларі чи Ларрі, як відмінювати двокомпонентні іншомовні топоніми: в Санта Барбарі чи в Санті Барбарі, в Урбані Шампейн, в Урбана Шампейні чи в Урбані Шампейні тощо).
 До вирішення питань першої групи не слід підходити з тими мірками,  які ми застосовуємо до другої групи. Не варто ігнорувати виразну тенденцію до розподібнення з російською мовою, що помітна на багатьох структурних рівнях мови, особливо в її словниковому складі. Соціолінгвістичний чинник в усі часи грав провідну роль у правописних змінах і нововведеннях. З іншого боку, характер і кількість нововведень повинні бути такими, щоб не порушувати функціональну життєздатність мови. У будь-якій мові правописні нововведення дестабілізують певною мірою мовну ситуацію. Тому для їхнього запровадження має бути вибраний відповідний час. Ми не повинні до загальної соціолінгвістичної нестабільності додавати ще одну – правописну.