Відділ філософських та етнопсихологічних проблем українознавства
Автор: ННДІУВІ
Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії

Відділ філософських та етнопсихологічних проблем українознавства

Становлення основних напрямків діяльності наукового підрозділу у контексті загальної стратегії ННДІУ

Глобальні зміни, що відбулися в історії людства впродовж ХХ ст., переконливо засвідчили необхідність стверджувати підхід, орієнтований на «смисложиттєве усвідомлення сутнього», на осмислення граничних підстав людського буття. Сутність людини виражається цілісним баченням у ній тіла й душі, буття і свідомості, біологічного й соціального, індивідуального, національного й загальнолюдського, інтелекту і серця, конечного й вічного. Субстанцією людяності є культура як всезагальна форма буття людини. Саме в контексті культури розглядається філософія в українознавстві.
Вслухатися у себе, бачити себе, пізнавати себе – і через себе пізнати істину творця. Саме у власному терені, з праху якого зростає людина та її серце, вона спроможна «сродно», як казав Григорій Сковорода, відгукнутися на поклик мудрості. Прах не є філософічне ніщо, не є умоглядна потенційність, не є суто фізичною природою чи мисленням, не є містичним надсущим. Перелік парадигм розповсюджених європейських учень можна продовжувати. Відповідно мудрість постає не лише думкою чи книгами-текстами. Історія філософії не в послідовності думок чи переказів, не в історії текстів. Це лише складники дійсної основи поставання життя – терену народу. Індивідуалізація життя терену як життя людини зосереджує в ній передумови для сходження до дійсного начала всіх теренів, істини як мудрості, вічності як Творця. Осередки мудрості розпорошені по життєдайному праху терену. Тому людина прямує у своєму житті від осередку до осередку, від дому мудрості до дому мудрості, відшукуючи «сродні» власній долі обителі затишку та приятелювання з мудрістю. Питання формування історичності філософії українського терену не є пересічним. Відповідь на це питання дає нам впевненість у життєвій стійкості етносу, його спорідненості у всіх історичних видозмінах. Теоретична парадигма українського терену, запропонована відомим ученим Валерієм Сніжком, інтегрована у сув’язь з теоретичними набутками Петра Кононенка, Володимира Барана, Вілена Горського, Степана Наливайка, іншими вченими у галузі українознавства, стає винятково евристичною щодо досліджень у середовищі екзистенції терену – філософії.
Історія становлення ННДІУ безпосередньо поєднана з поверненням теорії українознавства на терени України. Ідея створення першого в Україні науково-освітнього центру, який би органічно поєднував розроблення як стратегічних і тактичних питань поведінки спільноти, так і вирішення практичних завдань творення національної науки, освіти, виховання, державотворення, була запропонована ще наприкінці 80-х років ХХ ст. тодішнім деканом філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка проф. П.Кононенком. Саме з його ініціативи у 1988 р. при факультеті був створений Центр українознавства. Але становлення Інституту не було легким і сприятливим. Відзначалося ставлення до українознавства як до галузі етнографії, етнології, заперечення його як окремої науки, тлумачення українознавства як явища часткового чи просто як суми знань різних наукових дисциплін. Чимало сил довелося витрачати не тільки на дослідження актуальних наукових проблем, а й на відстоювання права на саме існування закладу й українознавства як цілісної науки.
Можна розглянути особливості зв’язку теорії українознавства та структурних утворень Інституту через образ духовно-тілесної організації. Теорія українознавства буде тим духовним утворенням, яке живить тілесну побудову закладу, визначає її особливості. Як і в будь-якому живому організмі, органи й системи пов’язані між собою не лише ідеєю цілісного організму, а й тим джерелом енергії, завдяки якій вони здатні до активного життя. Такою «душею» теорії українознавства є її метод. Оскільки особливість гуманітарних дисциплін українознавства полягає в їх інтегративній природі, то як специфічно українознавчі визначаються інтегративний метод та метод цілісного сприйняття досліджуваних явищ. На філософському рівні категорія цілісності визначається як узагальнена характеристика об’єктів, що мають складну внутрішню структуру. Методологічне значення цієї категорії полягає у певній спрямованості стилю дослідницького мислення, орієнтованого на необхідність виявлення внутрішньої детермінації властивостей цілісного об’єкта та на недостатність пояснення специфіки об’єкта ззовні. Будучи філософською категорією (а тому найбільш загальною, всеохоплюючою), цілісність, як характеристика певного об’єкта, вимагає органічної єдності методів аналізу та синтезу в будь-якому дослідженні. Логіка такого цілісного підходу полягає в тому, щоб від самого початку розглядати об’єкт дослідження у вигляді певного цілісного утворення, пізнання якого можливе лише на основі аналізу його складових та обов’язкового синтезу здобутих локальних знань про цей об’єкт для отримання нового інтегративного знання про нього.
Подібне тлумачення сутності категорії цілісності науковцями відділу має особливе значення для теорії і практики українознавства. Воно органічно пов’язане з самою ідеєю емерджентності цієї науки та підтверджене практичним досвідом впровадження теорії українознавства і у сферу державної політики, і національної освіти, науки, культури тощо. Введення у понятійно-категоріальний апарат теорії українознавства категорії системності мало досить продуктивний вплив. Це від самого початку спрямовувало дослідників на різноаспектний розгляд досліджуваного явища, давало можливість реалізувати на практиці цілісний підхід до об’єктів пізнання. Застосування методів системних досліджень, комплексного підходу, інтеграції дає можливість розглядати предмет дослідження одночасно в декількох планах, не проголошуючи жоден з них єдино вірним і абсолютним та дає змогу поєднувати протилежні позиції як додаткові. Не менш важлива роль системного й особливо інтегративного методів в організації діяльності самого Національного науково-дослідного інституту українознавства. Їх застосування дає змогу втілювати в будь-якому напрямку теоретичні розробки кожного відділу. Це робить наукову установу здатною швидко реагувати на потреби часу, не витрачаючи додаткових зусиль на переструктуризацію. Подібні можливості якнайкраще відповідають не лише вимогам сьогодення, а й майбутнього. Ці та інші питання стали основою досліджень відділу філософсько-психологічних проблем українознавства.
Українознавство як наукова система розкривається шляхом статистичного й динамічного розгляду еволюції об’єкта дослідження через систему знань, які формуються в межах первинних теоретичних конструкцій (концентрів). Концентри українознавства складають ту сферу, яка дозволяє окреслити предметне поле українознавства, його системність і самодостатність, є однією з перших вдалих спроб ідентифікації предмета українознавства.
Перехід від емпіричної стадії науки, яка характеризувалася класифікацією та узагальненням даних досвіду (археологічних знахідок, даних етнології, фольклористики, лінгвістики, антропології, демографії, історії, культурології тощо), до теоретичної стадії в українознавстві здійснювався шляхом проміжних форм теоретизації, у межах яких і формувалися ці первинні теоретичні конструкції (концепція концентрів, концепція школи-родини в контексті філософії освіти, концепція цілісності українства, концепція українознавства як навчальної дисципліни тощо). Вони розвивалися, конкретизувалися і внутрішньо диференціювалися у процесі діяльності теоретичного осмислення, яке відштовхувалося від певної сукупності теоретичних принципів, а саме: системності, історизму, інтегративності.
У цьому сенсі українознавство являє собою не лише деяку кількість пов’язаних між собою знань, що накопичуються в результаті побудови багаторівневих теоретичних конструкцій, а й включає в себе механізм побудови знань, втілює певну програму дослідження.
В контексті зазначеного будь-який концентр (Україна – етнос; Україна – природа, екологiя; Україна – мова; Україна – історія; Україна – нація; Україна – держава; Україна – культура; Україна в міжнародних відносинах; Україна – ментальність, доля) може бути представлений як основа для створення такої дослідницької програми. У такому разі ми вже говоримо не про окрему дисципліну (природознавство, мовознавство, етнологію тощо), оскільки світ не постає перед нами розділеним на дисципліни. Не існує окремо явищ фізичних, хімічних, алгебраїчних, історичних, археологічних біологічних, малярських та ін. Дисципліни – це лише засоби, за допомогою яких ми вивчаємо явища єдиного світу.
Однією з основних проблем сучасних наукових досліджень є саме відновлення цілісного образу світу. До недавнього часу вирішення цієї проблеми було досить складним через відсутність вітчизняних теоретичних та методологічних розробок в цьому напрямі. Запропонована П.Кононенком концепція концентрів як сфер цілісної системи буття і свідомості українців дозволяє позбутися цієї «дисциплінарності». У ній генетично закладена можливість міждисциплінарних досліджень, оскільки вона є достатньо загальною, щоб охоплювати дослідження багатьох типів явищ, що вивчаються різними дисциплінами. Саме ця концепція стала початком справді міждисциплінарних досліджень в українознавстві, які бачилися не як звичайне механічне підсумовування процедур різних дисциплін (крає-, країно-, народо-, суспільствознавства і т.д.), а як їх спільна скоординована діяльність, заснована на єдиній дослідницькій програмі. Ця програма та методологічні принципи взаємодії зусиль різних наук стали основою для створення нової українознавчої методології.
Відділ філософсько-психологічних проблем українознавства початково орієнтувався на дослідження проблем методології та психології творчості. Згодом, наголошуючи на українознавчих аспектах, пошуки співробітників відділу закцентувалися на особливостях національної (етнічної) свідомості та самосвідомості, феномені української ментальності, її генезі та структурі, динаміці буття українського народу в його природних, політичних, економічних, світоглядних та інших сутнісних вимірах. Опрацювання загальних проблем українознавства й осмислення специфіки його методології дало можливість перейти до більш глибокого осягнення самого феномену українського світу, його метафізично-універсальних та унікально-неповторних рис. Розгортання подальших досліджень у галузі філософії українознавства призвело до всебічного осмислення його розвитку як історичної зміни парадигми. У структурі сучасного українознавства співіснують різноманітні парадигмальні утвори – різнорідність суспільства, його поліетнічність, мозаїчність ареалу українства тощо. Тому обриси нової парадигми визначаються розумінням об’єкта українознавства як науки певної геополітичної реальності, ім’я якій – Україна.
У доробку колективу – перемога у відкритому конкурсі фундаментальних проектів ДКНТ України за темою науково-дослідної роботи «Українська ментальність: ґенеза, сутність, функціонування» (1994–1995); видання «Людина і довкілля» у 2-х кн.: Кн.1 «Природа і людність України в пам’ятках світової і національної культури», Кн. 2 «Людина і довкілля в українській духовності»; хрестоматія-посібник «Українознавство» у 2-х кн.; «Україна: природа і люди», низка статей, матеріалів, тез.
У 2001 р. проект відділу «Розробка філософських та психологічних принципів впровадження інтегративної гуманітарної дисципліни «Українознавство» в мережу дистанційної освіти» здобув перемогу на відкритому конкурсі державного фонду фундаментальних досліджень МОН України (наказ МОН України від 20.07.2001 р. за №537).
2003 р. став роком створення Інтернет-сайту «Українознавство», де висвітлювалися діяльність НДІУ, головні події в Україні і світі, пов’язані з українознавчою проблематикою в галузі науки, культури, освіти, державотворення. Це дало змогу Науково-дослідному інституту українознавства МОН України почати запроваджувати в галузі українознавства дистанційну освіту, що вплинуло на структурний розвиток Інституту – 1 липня 2004 р. було створено відділ інноваційних досліджень, що працює сьогодні у тісній співпраці з відділом філософських та етнопсихологічних проблем українознавства.
Сучасний розвиток освіти та освітніх технологій спонукає до розробки й використання нових засобів впровадження гуманітарних знань. Тому основним напрямом діяльності стала розробка, наповнення відповідним змістом і впровадження в освітній процес дистанційного навчання з українознавчих дисциплін. Розроблено повний дистанційний курс «Українознавство», що був апробований та протягом кількох років застосовувався для підготовки та перепідготовки фахівців з українознавства, для підвищення кваліфікації вчителів з українознавства.
Робота відділу з 2003 р. до 2006 р. була спрямована на розробку науково-дослідної теми «Українознавство в системі освіти, науки, культури, державотворення». Українознавчий методологічний підхід до висвітлення сучасного емпіричного стану системи освіти, науки, культури, державотворення в Україні дає можливість комплексного представлення існуючих фактів, створення цілісного бачення сучасного тла у різнорідних аспектах його буття. Ці виміри і визначили основні завдання дослідження відділу за цей період. Було зроблено концептуальне узагальнення українознавчих досліджень у системі національної освіти, науки, культури, ширше – державотворення; висвітлено проблему української національно-державної ідентичності на тлі глобалізації; виконана проекція теоретичних узагальнень з теми на широкий комплекс практичних досліджень (інтеграція українознавчих напрямних в освітні технології середньої та вищої школи, філософсько-соціологічний аналіз кореневих проблем буття в Україні і формування емпіричної бази українознавчих досліджень).
Наступним проектом відділу стало створення електронної версії наукового, громадсько-політичного, культурно-мистецького, релігійно-філософського, педагогічного журналу «Українознавство» (http://www.ualogos.kiev.ua/index.html).
Нині колектив відділу підводить підсумки своєї участі у реалізації широкомасштабного проекту, започаткованого ННДІУ, «Український етнос у світовому часопросторі». Проект спрямований на фундаментальне дослідження феномену українського етносу в глобалізаційних часопросторових координатах на основі інтегративної методології українознавства. Часопросторові координати виміру генези українського етносу мають наочно представити архаїчну спадщину в сучасних соціогуманітарних спільнотах українців у світовому середовищі. А це – здійснення сучасних соціально-філософських та українознавчих досліджень реально діючих прадавніх теренів українського етносу, впровадження інтегративної гуманітарної дисципліни «Українознавство» в мережу дистанційної освіти, розробка та апробація засобів навчально-методичного забезпечення дистанційної освіти з українознавства, розроблення дистанційних курсів з українознавства, участь у створенні банку атестованих дистанційних курсів з українознавства, розробка електронних версій підручників, зокрема «Українознавство», хрестоматій з викладенням їх на CD-дисках та у мережі Інтернет, створення оптимальної електронної оболонки сайту, яка б давала змогу використовувати сучасні досягнення новітніх технологій для дистанційного навчання в галузі українознавства, створення, розробка і впровадження сертифікації рівнів володіння українською мовою, зокрема держслужбовцями, розробка і впровадження Інтернет-олімпіад з українознавства, української мови та інших дисциплін, розробка і впровадження всеукраїнського Інтернет-конкурсу з українознавства для учнів 8–11 класів, розробка і впровадження Інтернет-анкетування з української мови та психолого-педагогічної проблематики і викладення його у мережі Інтернет, координація діяльності вищих навчальних закладів України в напрямку організації та здійснення дистанційної освіти з українознавства, консультаційна підтримка діяльності навчальних закладів, установ та організацій щодо розроблення і впровадження ними в освітній процес курсів з українознавства, забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з українознавства за дистанційною формою освіти, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів з технологій дистанційного навчання, участь у міжнародному співробітництві у сфері дистанційного навчання, застосування і розробка інноваційної моделі електронного наукового фахового видання «Українознавство» для представлення наукових досліджень феномену українського етносу.
Діяльність відділу філософсько-психологічних проблем українознавства у структурі ННДІУ якнайкраще відповідає вимогам часу, здійснюється цілісний системний аналіз взаємозв’язку теорії та методології українознавства з організаційною структурою Інституту, змісту його діяльності, здобутків, проблем, специфіки і традицій з метою визначення стратегічних перспектив розвитку. Діяльність відділу сприяє інтеграції методології українознавства в освітній процес, через електронне наукове фахове видання «Українознавство» сприяє формуванню інформаційного середовища нового типу. Науковці відділу разом з колегами працюють над науково-дослідною темою «Українознавчий вимір наукової та інноваційної діяльності в гуманітарному просторі України», розробляючи українознавчі парадигмальні основи інноваційної діяльності.
Звідси витікає завдання сучасного українознавства.
По-перше, важливо чітко ідентифікувати науку українознавство в парадигмі подібних їй наук. Для вирішення цього завдання необхідно відшукати спільні за концепціями гуманітарні науки сучасності і встановити рівні подібності.
По-друге, зазначена подібність передбачає необхідний вихід за межі геополітичної тотожності: «Україна» дорівнює «українознавству». На початку ХХІ століття українознавство завершило еволюційний розвиток внутрішньої структури науки і поставило вимогу встановлення міжнаукових зв’язків поміж спільнокореневими (спільними за об’єктом і предметом дослідження) концепціями. Необхідною умовою розвитку українознавства постає врахування і встановлення об’ємної системи ідентифікації предмета дослідження. Якщо явища зовнішньої і внутрішньої дійсності, як-правило, розглядалися лише через призму внутрішніх методологічних засобів, то на часі – розробка методології, яка б давала можливість спостереження за наукою (українознавством) з позицій іншої спільнокореневої концепції. Власне, постає вимога піднесення на наступний рівень парадигмального розвитку.
По-третє, українознавство як наука не вкладається в дисциплінарну матрицю, яка залишилася нам у спадок з радянських часів організації науки і освіти. Йдеться не про спрощену систему оцінок: «позитивне» – «негативне», а про історичну виправданість суспільної основи існування таких явищ, як «наука», «освіта», «культура» та ін. Ми перебуваємо у стані суспільної перенапруги, коли новітні тенденції розвитку ще стримуються попередньою платформою. І питання є досить загостреним – чи ці тенденції піднесуться на орбіту самочинного існування, чи будуть знову поглинуті ще сильною історичною інерцією з тим, щоб вкотре набувати розбігу для вивільнення.
Історичні віхи
1992 р. – відділ філософсько-світоглядних проблем українознавства.
2000 р. – відділ філософсько-психологічних проблем українознавства.
2011 р. – відділ філософських та етнопсихологічних проблем українознавства.
Мета діяльності відділу: дослідження українознавчої проблематики через найбільш абстрактні категорії, закони, світоглядні проблеми, системний розгляд різних рівнів методології українознавства.
Основні напрями роботи відділу:
1. Дослідження світоглядних та психологічних основ українознавства; історіографії української філософської думки та вивчення категоріально-поняттєвого апарату, мови українознавчої науки.
2. Вивчення проблем підготовки кадрів науковців у системі вищої освіти України.
3. Розробка концепцій, навчальних курсів, планів і програм, підручників і посібників для впровадження українознавства в систему освіти, науки, культури України.
Характеристика доробку відділу
В останні роки науковці відділу працюють над науково-дослідною темою «Українознавчий вимір наукової та інноваційної діяльності в гуманітарному просторі України» і таким її аспектом, як «Українознавчі парадигмальні основи інноваційної діяльності». Категорія роботи – прикладна. Створюється розробка теорії української світової ідентичності у межах інноваційних досліджень у гуманітарній сфері України та вивченні теорії світових ідентичностей.
У 2007–2009 роках відділ провів роботу над держбюджетною темою «Український етнос у світовому часопросторі». Метою науково-дослідної роботи було фундаментальне дослідження феномену українського етносу в глобалізаційних часопросторових координатах на основі інтегративної методології українознавства. Головні завдання, реалізацію яких покладено на відділ філософсько-психологічних проблем українознавства, були такі:
а) теоретичне узагальнення досліджень, виконаних як працівниками відділу, так і іншими учасниками НДР;
б) розробка теоретико-методологічних засад і принципів українознавства, на яких має ґрунтуватися дослідження українського етносу у світовому часопросторі;
в) виявлення можливостей і засобів для створення нових мереж обігу і каналів комунікації українознавчих досліджень феномену українського етносу в світовому контексті;
г) створення філософсько-психологічного підґрунтя для нового осмислення розвитку українського етносу у світовому часопросторі;
ґ) уточнення й уодноманітнення концептуальних понять і термінів, які є засадничими для українознавчої науки, з метою вдосконалення категоріального апарату українознавства як науки і навчальної дисципліни.
Основні висновки дослідження:
1. Здійснений аналіз засвідчив, що українознавство як система наукових знань і навчальна дисципліна повинно ґрунтуватися на засадах і принципах інтегративної та системної методології, притаманної всім міждисциплінарним дослідженням, позаяк єдино лише вона дозволяє виявити специфіку українознавчих досліджень як самостійної сфери знань про Україну і світове українство.
2. У результаті досліджень були виявлені певні розбіжності і невизначеності у формулюванні засадничих концептуальних понять і термінів українознавчої науки, що потребує серйозного і ґрунтовного вдосконалення категоріального апарату українознавства з метою його уточнення й уодноманітнення.
3. У ході багаторівневого аналізу було виявлено, що численні поняття, пов’язані з науковою діяльністю в Україні, досі залишаються дуже не визначеними як на рівні нормативно-правових актів, так і на рівні їх теоретичного осмислення. Реалізація відділом «Проекту створення державного стандарту та навчально-методичного комплексу для освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» зі спеціальності «Управління  науковими дослідженнями» в рамках НДР має на меті з’ясувати таку ситуацію і подати відповідні конкретні пропозиції щодо (ре)формування єдиного українського науково-навчального простору з огляду на світові глобалізаційні зміни і виклики сучасності у сфері науки і освіти.
4. Результати проведених досліджень переконливо показали необхідність створення спеціальної розгорнутої концепції, яка давала б змогу фіксувати й оцінювати науковий і науково-технічний результати діяльності наукових і науково-дослідних закладів України.
5. Внаслідок викладу у світову мережу Інтернет електронної версії журналу «Українознавство» і за допомогою обробки відповідних статистичних даних створено принципово нову мережу обігу наукового матеріалу українознавчого спрямування щодо дослідження феномену українського етносу у світовому контексті.
Результати досліджень були апробовані на міжнародних наукових конференціях, форумах, конгресах тощо:
– II Міжнародний конгрес «Українська освіта в світовому часопросторі» (23–25 жовтня 2007 р.). Організаційне забезпечення роботи секції відділу: «Проблеми управління та підготовки кадрів у системі національної освіти»;
– Міжнародна науково-практична конференція «Українознавство у сучасному гуманітарному просторі»;
– Міжнародна науково-практична конференція «Українознавство XXI ст.: нові вимоги, проблеми та методологія розвитку» (21–22 жовтня 2008 р.). Організаційне забезпечення роботи секції відділу: «Управління (організація і провадження) науковими дослідженнями».
Розроблено проекти перспективних досліджень, що мають як теоретичний фундаментальний, так і практичний характер. Видані монографії «Феномен української мови»  та «Освіта ХХІ століття: Філософія родинності», підготовлено і видано низку статей і матеріалів, виголошені доповіді на конференціях різного рівня.
Відповідно до Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти на підставі інноваційних інформаційних технологій та програмного забезпечення всеукраїнських Інтернет-олімпіад був започаткований проект «Створення комплексу комп’ютерних технологій для здійснення сертифікації рівнів володіння українською мовою та українознавством».
Спільно з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти розроблений науково-педагогічний проект «Освітнє середовище закордонних українських навчальних закладів». Систематизовано нормативно-правові документи щодо правового статусу зарубіжного українства. З’ясовано правові основи забезпечення освітніх потреб закордонних українських навчальних закладів, спільно розроблено Концепцію науково-педагогічного проекту «Освітнє середовище закордонних українських навчальних закладів» та Програму її реалізації, створено Координаційну науково-методичну та експертну раду з питань змісту освіти в навчальних закладах української діаспори при Міністерстві освіти і науки. З метою дослідження запитів та потреб дітей, які навчаються у закордонних українських навчальних закладах, було проведено анкетування. Розробка блоку психолого-педагогічного консультування учасників навчально-виховного процесу експериментальних ЗУНЗ стала складовою діагностично-концептуального етапу проведення експерименту з моделювання освітнього середовища закордонних українських навчальних закладів. Створення консультаційного психолого-педагогічного online-центру є співмірним таким напрямам реалізації державної політики у галузі національної освіти, як науково-методичне забезпечення змісту освіти, модернізація навчання та професійної підготовки фахівців, впровадження інноваційних технологій навчання та виховання молодого покоління.
Розроблено оригінальні науково-технічні програми: Кононенко Т.П. Слайд-шоу «Екологічна катастрофа в Карпатах 2008»; Коробова С.М. Розробка програмного забезпечення для електронного ведення обліку видань, що знаходяться у бібліотеці Інституту українознавства; Таровська О.А. «Психолого-педагогічне консультування on-line» (Впроваджено пілотний проект форуму «Консультаційний центр для зарубіжних українських шкіл»).
Викладається у вільний доступ через світову мережу Інтернет-журнал «Українознавство». Розроблена технологія оцінки змісту і рейтингу статей авторів, що друкуються у виданні «Українознавство», на підставі звернення користувача до повного тексту статті, або до версії для друку, або до формату PDF електронної версії журналу «Українознавство», що перебуває у відкритому доступі в Інтернеті.
Створено Лабораторію теорії і практики перекладу.
Розроблені дистанційні курси «Українознавчі засади філології».
Організовано круглий стіл «Проблеми змісту українознавчої освіти в навчальних закладах української діаспори». Проведено моніторинг освітніх потреб учасників навчального процесу зарубіжних українських навчальних закладів.
2003 р. розпочався перший етап науково-технічної роботи «Розробка філософських та психологічних принципів впровадження інтегративної гуманітарної дисципліни українознавство в мережу дистанційної освіти». Результатом цієї роботи стала інтеграція українознавства в Інтернет-середовище.
У 2003–2006 роках відділ бере участь у розробці науково-дослідної теми «Українознавство в системі науки, освіти, державотворення» та «Україна і український світ». Виявляються філософсько-психологічні підстави становлення національної освіти. Провадиться організація діяльності українознавчих центрів.
2007–2009 роки – створення комплексу комп’ютерних технологій для здійснення сертифікації рівнів володіння українською мовою та українознавством.
У 2010–2011 роках науковці відділу шукають і визначають українознавчий вимір наукової та інноваційної діяльності в гуманітарному просторі України.
Співробітники відділу:
Тарас Петрович Кононенко, кандидат філософських наук, доцент, завідувач відділу. З Науково-дослідним інститутом українознавства співпрацює від початку заснування, з 2000 р. займає посаду завідувача відділу філософсько-психологічних проблем українознавства. З 2001 р. – заступник головного редактора наукового журналу «Українознавство». У 2004–2011 рр. був заступником директора ННДІУ з наукової роботи. Відмінник освіти України (2005). Нагороджений відзнаками МОН України: нагрудними знаками «За наукові досягнення» (2007), «Петро Могила» (2008).
Коло наукових інтересів: історія філософії, методологія історико-філософського пізнання, методологія гуманітарних наук і міждисциплінарних досліджень, українознавство, українська філософія, історія, література та культура.
Автор близько 80 наукових і навчально-методичних праць. Керівник таких науково-дослідних тем: «Філософсько-психологічні проблеми становлення національної освіти» (2001–2003 рр.), «Українознавство в системі освіти, науки, культури, державотворення» (2004 – 2006 рр.), «Створення комплексу комп’ютерних технологій для здійснення сертифікації рівнів володіння українською мовою та українознавством» (2007– 2009 рр.), «Українознавчий вимір наукової та інноваційної діяльності в гуманітарному просторі України» (2010–2011 рр.).
Володимир Анатолійович Бугров, кандидат філософських наук, доцент, старший науковий співробітник відділу. Заступник голови Науково-методичної комісії з філософії МОН України. Голова Науково-методичної ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка.  Автор понад 100 наукових та навчально-методичних праць. Відмінник освіти України (2001).
Коло наукових інтересів: аналітична філософія, сучасна світова філософія, філософія освіти.
Юлія Олександрівна Лєбєдєва, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу. Основні положення та висновки наукових досліджень відображено у дисертаційному дослідженні «Державницький напрям української історіографії 1920–1930-х рр.».
Коло наукових інтересів: проблеми зародження, розвитку і становлення державницького напряму українознавчих досліджень.
Галина Володимирівна Ільїна, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу.
Коло наукових інтересів: історія філософії, філософська антропологія, проблеми ідентичності особистості.
Основні положення та висновки наукових досліджень відображено у дисертаційному дослідженні «Самоідентичність у життєдіяльності людини».
Олександра Віталіївна Дзюба, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу.
Коло наукових інтересів: філософія, релігієзнавство.
Основні положення та висновки наукових досліджень відображено у дисертаційному дослідженні «Теоретико-методологічні аспекти релігієзнавства: релігія як система».
Віталій Михайлович Терлецький, викладач філософії, перекладач гуманітарної літератури з німецької мови, науковий співробітник відділу.
Коло наукових інтересів: метафізика, німецька класична і сучасна філософія, переклад.
Олена Андріївна Таровська, лауреат конкурсу «Учитель року – 98», вчитель початкових класів, філолог, викладач філософських дисциплін, науковий співробітник відділу, автор блогу batkivskyzbory.
Коло наукових інтересів: методологія українознавства, філософія освіти і виховання, моніторинг якості освіти, педагогіка, психологія навчання.
Зорина Ігорівна Нікітіна, лаборант відділу.
Коло наукових інтересів: українознавство та історія філософії.
У різні періоди у відділі працювали: доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Валентин Семенович Крисаченко (організатор і керівник відділу з 1992 р. до червня 2000 р., автор понад 220 наукових праць, у тому числі 12 монографій та 7 підручників у таких галузях науки, як українознавство, філософія науки, етнополітика, вчення про біосферу); відомий фахівець з історії української філософії та культури, методології історико-філософського пізнання, доктор філософських наук, професор Вілен Сергійович Горський; фахівець з історії української науки і наукової комунікації, доктор історичних наук Олександр Федорович Коновець; доктор філософських наук Борис Григорович Чижевський; кандидат філософських наук Ірина Миколаївна Грабовська, основний напрямок досліджень якої стосувався особливостей української ментальності та екологічної культури українського народу; кандидат філософських наук Олександр Сергійович Самарський; кандидат філософських наук Марфа Михайлівна Скорик; кандидат філологічних наук Лада Володимирівна Коломієць; Тетяна Михайлівна Ємець; Олександр Іванович Мостяєв, наукові пошуки якого були зосереджені в галузі методології української етногенези і метаісторії; Оксана Олексіївна Удовиченко, яка досліджувала українську міфологію і творчість І.С.Нечуя-Левицького; Наталя Іванівна Руденко, яка тепер очолює першу в Сімферополі Українську гімназію; Валентина Федорівна Прадійчук (Рибіцька); Олена Володимирівна Швець; Наталія Степанівна Павленко (лаборант відділу); український дипломат у Парижі, кандидат філологічних наук Наталія Юріївна Івашина; Світлана Михайлівна Коробова; провідний науковий співробітник відділу, доктор філософських наук, професор Микола Петрович Недюха; провідний науковий співробітник відділу, доктор філософських наук Михайло Тимофійович Степико.
У засновника філософії Піфагора є вчення про гармонію сфер. За цим вченням, космос – це ряд небесних сфер, кожна з яких під час руху створює свій музичний звук. Подібно до космічних сфер кожна життєва форма, чим би вона не була (чи то тільки піщинкою, чи складним живим організмом), має свою власну внутрішню вібрацію – власний внутрішній звук. І на своєму рівні вона створює власну мелодію, що входить у зовнішні звукові резонатори. А вони вже будуть або благодійно її стимулювати, даючи можливість подальшого розвитку, або шкодити їй зайвою стимуляцією. Сьогодні Національний науково-дослідний інститут українознавства став тим резонатором, у котрий входить і звучить «мелодія» кожної з його структурних складових як невіддільна музична тема великої українознавчої симфонії.