Українознавство в Грузії: шляхи розвитку, проблеми, перспективи
Автор: Грицик Людмила
завідувач кафедри теорії літератури та компаративістики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка

Україністика в Грузії дає підстави не просто констатувати сам факт, проявлений у подіях, постатях, дослідженнях, а й простежити її в розвитку, найприкметніших явищах, іменах. Історико-літературні дослідження україно-грузинських взаємин сьогодні складають багату бібліографію різномовних видань, в яких, проте, переважають українсько-російсько-грузинські літературно-культурні взаємини. Давній період їх (до початку XIX ст.) ґрунтовніше висвітлений українськими та грузинськими істориками (О.Жужунадзе, Я.Цінцадзе, Д.Джанелія).

Українознавство в Грузії: шляхи розвитку, проблеми, перспективи

Україністика в Грузії дає підстави не просто констатувати сам факт, проявлений у подіях, постатях, дослідженнях, а й простежити її в розвитку, найприкметніших явищах, іменах. Історико-літературні дослідження україно-грузинських взаємин сьогодні складають багату бібліографію різномовних видань, в яких, проте, переважають українсько-російсько-грузинські літературно-культурні взаємини. Давній період їх (до початку XIX ст.) ґрунтовніше висвітлений українськими та грузинськими істориками (О.Жужунадзе, Я.Цінцадзе, Д.Джанелія).
Упродовж півстоліття в Україні працює потужний колектив учених-картвелологів (академік, чотири доктори наук, п'ятеро перекладачів з оригіналу - членів СПУ, аспіранти), якими осмислено найважливіші етапи взаємин України і Грузії, створено україномовну бібліотеку грузинської класичної й сучасної літератури. Двічі заходила розмова про створення українсько-грузинського словника, роботу над яким було започатковано ще в 20-ті рр. Врешті не без їх ініціативи підготовлена в Київському університеті ім. Т.Шевченка перших п'ятеро картвелологів, яким у надзвичайно складний для Грузії період була забезпечена й мовна практика.
Яке ж місце посідає україністика в Грузії? Чи маємо підстави говорити про певний паритет, співпрацю? Питання це не випадкове. Пригадую, яку розмовах професора С.Козака із Польщі, чиїми зусиллями відкрита україністика, не раз нагадував: кожний крок уперед у розвитку україністики в його університеті народжував питання: «Що зроблено в українському університеті для розвитку полоністики?»
Україністика в Грузії мала свій, так би мовити, донауковий період, який тривав аж до початку XIX ст. На жаль, він і на сьогодні, як мені здається, осмислений неповно, потребує певної систематизації. Відійшли у вічність учені, які оприлюднили цікавий фактичний матеріал, що при подальшому належному опрацюванні неминуче підтвердить і поглибить думку про те, що наш народ західної культури є «одним з найбільш багатим східними, орієнтальними впливами» (М.Грушевський). «...Культурний розвій кожного народу, - переконливо доводив Д.Антонович, - проходить у процесі постійних взаємовідносин різних народів між собою, у процесі культурних впливів... і постійного перехрещування.., Взагалі, - підсумовував учений, - здатність сприймати культурні впливи є необхідною передумовою культурного розвою і поступу кожного народу».1
Як і для української науки, картвелологічні студії є ще одним аспектом вивчення своєї історії, культури, для грузинської - можливість відтворити реальну картину політичного, духовного життя Грузії, яка з найдавніших часів підтримувала взаємини з Україною. Промовистими є висновки, зроблені дослідниками давніх української та грузинської літератур, істориків О.Жужунадзе, М.Брайчевського2. Не менш цікавими - нотатки подорожніх, які сучасна компаративістика вважає посутнім матеріалом порівняльних студій3. «Не можна не бачити в сукупності переконливих доказів про сліди поселення запорожців у Вольній Сванеті», - пише Г.Лебединець на сторінках «Киевской старины»4, «...в с. Ацкурі Ахамдіхського району Грузії, - констатує О.Мушкудіані, - сьогодні можна зустрітися з грузинами, які мають прізвища Шевченко, Прокопенко, Коваленко»5. Можна сказати, до кінця XVIII - поч. XIX ст. грузини володіли різнорідним фактичним матеріалом про Україну. Це і переклади Арчіла з «Катехізиса» П.Могили, Г.Чхеїдзе та Г.Ректора з творів Д.Туптала та Ф.Прокоповича, В.Батонішвілі - з С.Яворського, розвідки, статті, спогади, враження на зразок «скромних приміток» про Малоросію П.Шалікова, Н.Дадіані, І.Гедеванішвілі й тих грузинів, що пов'язали своє життя з Україною. Особливе місце серед них належить Д.Гурамішвілі, М.Цертелеву та С.Додашвілі.
Білою плямою в грузинському українознавстві першої половини XIX ст. залишається один із сильніших орієнталістичних центрів Російської держави - Харківський університет, у якому співпрацювали і навчалися майбутні діячі як української, так і грузинської науки. Могутнім стимулом у розвитку українознавства в Грузії ХІХ ст. було майже тридцятирічне перебування на Кавказі, в т.ч. і в Грузії М.Гулака, зокрема його робота над «Витязем у тигровій шкурі» Ш.Руставелі, епосом «Вікраміані», знаменита лекція М.Гулака «Про «Барсову шкуру» Руставелі», «Про місце грузинської мови в сім'ї індоєвропейських мов», «Про видатного персидського поета Нізамі» та ін. Одним із перших в руставелезнавстві М.Гулак зробив спробу прочитати безсмертну поему в контексті світової літератури, включаючи в нього й українську: «...Барсова шкура» - не наївна епопея на зразок «Іліади», «Одіссеї» і навіть «Нібелунгів», - підсумовує автор, - вона також не оспівує знаменної події в житті батьківщини, як наприклад, «Слово о полку Ігоревім», chansen de geste про Роланда і т. ін. Ця поема - витвір поетичної уяви автора... «Барсова шкура» скоріше подібна до романтичних епопей Аріосто і Боярдо»6. Важливою сторінкою в розвитку українознавства в Грузії стала діяльність О.Навроцького та його співпраця з А.Церетелі, І.Чавчавадзе та відомим ученим О.Сараджашвілі. Останній, як показали дослідження, «міг мати певні відомості про Україну та її культуру, ...на початку 70-х років деякий час навчався на юридичному факультеті Київського університету, завершив освіту в Женеві, де був чималий осередок української еміграції»7. Не залишилися непоміченими у розвої українознавства в Грузії другої пол. XIX ст. дослідження М.Броссе, О.Хаханашвілі, О.Цагарелі, Д.Чубінашвілі, М.Марра, В.МІллера, І.Джавахішвілі. Вони, хоч і не працювали безпосередньо на українському матеріалі, своїм авторитетом, популярністю праць, як і М Драгоманов, І.Франко, що залучали грузинський матеріал, зокрема найдавніший, до своїх студій, сприяли розвитку українознавства в Грузії. Це ж стосується і публікацій на сторінках «Этнографического обозрения», «Збірника матеріалів для опису місцевостей і племен кавказьких», польського журналу «Віblioteka Warzawska», етнографічних розвідок, діяльності вчених Лазаревського інституту східних мов, де свого часу працював А.Кримський, якого з О.Хоханашвілі об'єднували спільні наукові інтереси. Сказане А.Кримським про свого колегу: «Грузини будуть вічно його пам'ятати в історії свого національного відродження. Російське суспільство ще довго буде черпати сумарні відомості про Грузію, її історію та літературу з його зведених праць з грузинознавства та енциклопедичних статей. А сходознавча наука завжди змушена буде зважати на опубліковані пам'ятки»8, можна було б віднести і до українського ученого. Упродовж років А.Кримський сприяв зміцненню україно-грузинських взаємин, Факти показові: українознавство в Грузії, як і картвелологія в Україні у XIX - аж до початку ХХ ст. одержували імпульси і від індивідуальних контактів, постатей помітних в духовному житті народу, «виразників» нації. До них належали й письменники - українські романтики І.Розковшенко й О.Корсун, що перебували в Грузії, Т.Шевченко, І.Франко, М.Драгоманов, А.Церетелі, І.Чавчавадзе, М.Костомаров, Д.Мордовцев, П.Грабовський, Б.Грінченко, Леся Українка, О.Пчілка..., літературна громадська діяльність ідейно, тематично була пов'язана з духовним життям обох народів, їх ідеалами і сподіваннями.
Проте уже на початку XX ст. очевидним стало й інше: особисті контакти та їх вивчення не можуть відтворити реальної картини українсько-грузинських взаємин. Вони розвиваються на тлі інших функціональних, хоч зовні й непомітних явищ, подій, що в компаративістиці прийнято означати «посередницькою місією інших родів мистецтва»9. Переклади, а в кінці XIX - на початку XX ст. вони з'являються особливо часто, не забезпечують повноти знань, необхідної для висвітлення завдання. Вони - важлива, але все ж частина у багатогранному контексті взаємин двох народів. Спілкування через посередництво інших мов ускладнювало роботу над першоджерелами. Спроби вирішити проблеми, пов'язані з вивченням мов (української, грузинської) були зроблені уже в 20-30-ті рр. XX ст. Г.Наморадзе. Крім науки перекладів з грузинської на українську і з української грузинською мовами художніх творів, «Короткого нарису грузинської літератури», праці «Культурні зв'язки України і Грузії», під керівництвом відомого вченого-мовознавця Г.Ахвледіані він приступив до складання українсько-грузинського словника. Архівні матеріали свідчать, що доведена до літери «П» частина його була здана до «Видавництва словників», але так і не була надрукована10.
З'являлися окремі дослідження на зразок праці В.Імедадзе «Т.Г.Шевченко і Грузія», низки публікацій П.Тичини, О.Біцецького, М.Бажана, сконцентровані довкола «Витязя...», Руставелевого ювілею і блискучого перекладу виконаного українським майстром, розвідки І.Богомолова про Шевченка і грузинську дожовтневу періодику, С.Лекішвілі, Д.Шенчелая, Л.Асатіані. 3-поміж багатьох на хвилі українознавчих досліджень у Грузії вирізнялися праці С.Хуцішвілі, Л .Хатіашвілі та О.Баканідзе. Вони, це було особливо відчутно, працювали з матеріалом те що називають «З перших рук», не знаючи мовних бар'єрів, включаючи напрацьоване в широке поле власної культури. По суті, 50-60-ті рр. поклали початок новому періодові розвитку українознавства в Грузії, який, набуваючи нових форм, розвивається дотепер. Найтісніше пов'язаний він із самого початку з Тбіліським університетом. Саме тут закладалися основи для підготовки україністів, було розпочато вивчення української мови, а з часом - історії, літератури. Уже на початку 60-х рр. одна за одною з'явилися праці, які в когорті талановитих учених - Л .Хатіашвілі, С.Хуцішвілі, Н.Шалуташвілі - привернули увагу тоді ще на зовсім молодого дослідника О.Баканідзе. Найперше - невтомною роботою над першоджерелами - в архівах Києва, Львова, Харкова, Одеси, Москви. Не менше - активною участю в наукових конференціях, простором і матеріалом у якому і з яким він працював. Виданий 1965 р. «Нариси з української літератури» одразу здобули високу оцінку критики. Про монографію «Український театр у Тбілісі», присвяченому українсько-грузинським театральним взаєминам, у якій ґрунтовно проаналізована діяльність провідних українських акторських труп, схвально відгукнувся академік Є.Кирилюк. Потому з'явилася «Хрестоматія української літератури від найдавніших часів до наших днів». У проблемі українсько-грузинських взаємин присвячена також докторська дисертація О.Баканідзе, до якої долучилося більше півтора десятка монографічних праць про Шевченка, Франка, М.Бажана, О.Гончара... з чітко визначеним аспектом вивчення в кожній: конкретно-генетичні аспекти міжлітературних процесів; психологічно-типологічні сходження української та грузинської літератур; поетика жанру; переклад як форма міжлітературних зв'язків, естетика перекладу, імагологія; проблеми рецензії української літератури в Грузії тощо. Про О.Баканідзе»11 - автора кількох десятків книг, людини, яка майже півстоліття присвятила Україні, можна сказати як про постать знакову в історії українсько-грузинських взаємин та українознавства в Грузії. Це підтверджує не лише науковий доробок ученого, відзначеного високими нагородами України, але й невід'ємна організаторська, педагогічна робота. Завдяки його зусиллям в Тбілісі на основі літературно-художнього клубу «Україна» створено ще й славістичний центр; його турботами створено кафедру східно- і західно-слов'янських літератур та художнього перекладу, де й читається українська мова та література. Саме за його ініціативи були підготовлені для Грузії перші наукову кадри україністів - нині відомі на батьківщині переклад дачі, вчені, педагоги - Резо Хведелідзе, Нурі Вердзадзе, Натела Гавашелі. Спільними зусиллями студентів і письменників здійснюються двомовні видання (українською та грузинською) творів українських письменників. Так поступово до українського слова прилучаються молоді сили. Двоє з його учнів здобувають освіту на українському відділенні Інституту філології Київського університету. Це майбутні члени кафедри, україністи - Г.Квінтіліані, автор кількох праць про розвиток української та грузинської прози (типологічний аспект), лауреат премії О.Гончара, та Ніно Наскідашвілі. В такий скрутний для Грузії час він не полишає справи. Чимало праць інших авторів, присвячених проблемам міжлітературних взаємин, як відомо, відійшло на інший план, змаліло ціною, Написані ним - актуальні й сьогодні. Центр україністики в Тбіліському університеті сьогодні називають осередком українознавства. Все, що пов'язане з Україною, українсько-грузинськими взаєминами, вивчається на відповідних рівнях (недільні школи; літературно-науковий клуб «Україна», школа художнього перекладу з української та інших слов'янських мов; цикл українознавчих дисциплін; українознавство як один із аспектів картвелології тощо). Безперечно, широке поле діяльності потребує підтримки своєї влади (здається, вона в завідуючого кафедрою, професора, академіка О.Баканідзе є) так, але й нашої держави. Не тільки на рівні обміну студентами - після тривалої перерви він знову налагодився. Потрібні добре продумані спільні наукові проекти, реалізовані у колективних виданнях, фундаментальних дослідженнях, високого рівня перекладах як художньої, так і наукової літератури, словників.

1. Українська культура. Лекції за ред. Дм. Антоновича. - К., 1993. - С. 21.
2. Обидві праці вміщені у кн. «Из истории грузинско-украиских связей». - Тб., 1968.
3. Див., напр., П.Брунэль, К.Пішуа, А.-М.Русо. Што такое паранунальное літературознауства? Пер. з франц. - Мінск, 1996.
4. Лебебединец Г. Следы поселення запорожцев в Сванетии // «Киевская старина». - 1885. - № 2. - С. 405.
5. Мушкудіані О. З історії українсько-грузинських літературно-культурних взаємин XIX - поч. ХХст. - К., 1986. - С. 33.
6. Матеріали до вивчення літератур зарубіжного Сходу. - К., 2001. - С. 559-560.
7. Павлюк М. Олександр Навроцький - перекладач Руставелі // Райдужними мостами. - К., 1968. - С. 82.
8. Кримський А. О.С.Хаханов // Там само. - С. 209.
9. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. - М., 1979. - С. 135.
10. Це констатує й О.Новицький у статті «Георгій Наморадзе» // «Райдужними мостами». - К., 1968. - С.404.
11. Див. про нього: Українська літературна енциклопедія. Т.1.  - К., 1988. - С.115; Тв.: Укр. переклад. О.Баканідзе. Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини. - К., 1985.