Студентство історико-філологічного факультету університету св. Володимира періоду навчання М. Грушевського (1886–1890)
Автор: Карацюба Антоніна
аспірантка історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У статті досліджується студентство Університету св. Володимира кінця ХІХ ст., окремо розглядається його соціальний портрет.

Ключові слова: студентство, Університет св. Володимира, статут.

Студенчество историко-филологического факультета Университета св. Владимира периода обучения М.Грушевского (1886–1890)

В статье исследуется студенчество Университета св. Владимира конца XIX ст., отдельно рассматривается его социальный портрет.

Ключевые слова: студенчество, Университет св. Владимира, устав.

The students of historical and philology faculty of st. Volodymyr university in period of M. Grushevskyy study (1886–1890)

In the article the analysis of students of st. Volodymyr university in the end of XIX century, separately examinated it’s social portrait.

Key words: students, st. Volodymyr university, statut.

Студентство історико-філологічного факультету  університету св. Володимира періоду навчання М. Грушевського (1886–1890)

Наприкінці ХІХ ст. вища школа була органічно пов’язана з новими суспільними явищами, що зумовлювались історичним розвитком Російської імперії. Вона повною мірою відображала ті процеси та явища, що відбувалися в післяреформеній державі. З 2-ої половини ХІХ ст. чисельність студентів зростала в основному за рахунок вихідців із колишніх непривілейованих станів [19, 416].
Дослідженню історії університетів та студентства присвячено багато робіт. З-поміж них варто відзначити праці С.Рождественського [28], Б.Фромметт [31], В.Лейкіної-Свирської [22], а також Г.Щетініної [32], А.Іванова [18], А.Авруса [1], М.Миронова [23], колективні монографічні дослідження [17] та  ін. [4].
Проте вивчення проблем українського студентства майже не велося. Означена тема частково розроблена в працях вітчизняних істориків, присвячених історії України [2]. Але і в них вказана проблема не була повністю розкрита. Особливе місце в історіографії досліджуваного питання посідають праці з історії Київського університету [3]. Означена нами проблема розглядалась також у дисертаційних працях Н.Левицької [20], Т.Стоян [30] та ряді їх публікацій [21], але в цілому період кінця ХІХ ст. вивчений недостатньо. Дослідження окремих складових студентського життя вимагає нового підходу та переосмислення.
Серед робіт, присвячених М.Грушевському [27], є окремі розділи та публікації, що описують його університетське життя [24], проте й вони не дають цілісного уявлення про навчання майбутнього вченого в Університеті св. Володимира і мають дещо фрагментарний характер.
У соціальному плані студентство кінця ХІХ ст. перебувало в перехідному становищі. Вихідці з різних класів суспільства, ставши студентами, утворювали окрему соціальну групу, яка відчувала себе привілейованою верствою внаслідок діючих законів. Водночас це були молоді, освічені й емоційні люди, які виражали всю гаму політичних переконань суспільства, причому, як стверджує у своїй монографії А.Іванов, ідейні принципи в них були вищими за матеріально-побутові та академічні інтереси [19, 11]. Автор зазначав, що схильність до масових, однотипних за формами, колективних дій – важлива риса студентської психології [19, 7]. На відміну від інтелігенції, міцно прив’язаної матеріальними та посадовими інтересами до інститутів держави, студентство тимчасово почувалося відносно вільним від цього. Звідси московський дослідник виводить особливість соціальної поведінки студентів, яка виявлялась у схильності до радикальних дій [19, 6].
Самодержавство загалом і керівництво вищої школи як представництво державної влади зокрема всіляко намагалися обмежити вплив «шкідливих» ідей на молодь. Навчальні дисципліни прискіпливо вивчались з точки зору благонадійності, й самі студенти за період від вступу до університету та до його закінчення перебували під постійним наглядом інспекції та поліції. Університет мав на меті виховати  слухняних,  благонадійних та відданих служителів імперії. Цьому слугували детальні «Правила для студентів та сторонніх слухачів імператорських університетів», де в 6 розділах і 93  пп. до дрібниць було розписано, як мав поводитись студент у стінах навчального закладу й поза ним [26]. Автономія та самоврядування університетів суттєво обмежувалися новим статутом 1884 р. [25], який мав на меті взяти вищу школу під жорсткий урядовий контроль.
Вступаючи до університету, студент автоматично опинявся у правовому полі імперської вищої школи. Для вступу подавали 2 фото, випускне посвідчення про закінчення гімназії, свідоцтво про поведінку, квитанцію про внесок 20 руб., учнівські твори й опубліковані роботи (якщо такі були), посвідчення про практичні заняття, а при вступі на історико-філологічний факультет – автобіографію, написану латинською мовою [13]. Ці вимоги також зазначені в §3 «Правил для студентів та сторонніх слухачів імператорських університетів» [26, 2]. Отже, свідоцтво про благонадійність було не менш важливим, ніж свідоцтво про базову освіту, так як становило  предмет прискіпливої уваги  інспекції і часто слугувало приводом для незарахування чи відрахування студента з університету. Ці характеристики переходили зі студентом із закладу в заклад (при вступі в університет – надходили свідчення з гімназії, при переході в інший університет чи влаштуванні на роботу – з попереднього місця навчання) [29, 193]. Фото слугували для покращення нагляду та контролю за студентами: «Ближайший надзор за студентами поручен г.г. помощникам инспектора […] г.г. помощники знают каждого студента в лицо и по фамилии, чему немало способствуют фотографические карточки, представляемые молодыми людьми на основании правил о приеме в студенты университета. Карточки хранятся в особых альбомах отдельно по годам» [14].
Статут університету 1884 р. та  діючі «Правила», затверджені 1885 р. «на основании Высочайше утвержденного 23 августа 1884 г. Устава Императорских Российских Университетов», визначали правове становище студентів. У розділі «Правила для студентов университета во время прохождения курса» першим пунктом зазначалось: «каждый, принятый в студенты, должен до начала лекций явится к инспектору…», а другим – «студенты обязаны повиноватся университетскому начальству…» [26]. Студентам навіть заборонялось висловлювати схвалення чи незадоволення викладанням предметів. За порушення цих правил керівництво університету вдавалося до таких дій:
а) догана;
б) догана із занесенням в штрафну книгу;
в) арешт у карцері від 24 год. до 2-х тижнів;
г) догана й арешт (з оголошенням, що в разі рецидиву буде виключено з університету);
д) звільнення з університету за власним бажанням згідно з пропозицією ректора;
е) звільнення з університету без «прошения» і права повторного вступу, але без заборони вступати в інші університети;
є) виключення з університету [26, 17].
Існуючі положення доповнювалися циркулярами, які нерідко дублювали вже діючі норми. Намагаючись детально розписати, що повинен вивчати студент, як він має поводитись, як відповідати, що носити і взагалі чим займатися, самодержавство прагнуло повністю контролювати студентство, викорінити вільнодумство, не залишити місця для самовираження, яке могло спричинити «беспорядки» і «неблагонадежность».
Г.Щетініна стверджує, що найбільших втрат зазнала  історико-філологічна освіта. Статут 1884 р. відмінив поділ історико-філологічних факультетів на 3 відділення: історичне,  слов’яно-руське і класичне. За рішенням міністерства були встановлені основні предмети вивчення: давні мови, давня історія та міфологія. Історико-філологічна освіта втрачала свій загальноосвітній характер, що призвело до скорочення кількості студентів на історико-філологічних факультетах і зменшення спеціалістів з гуманітарною освітою [32, 156].
Такою була ситуація у вищій школі під час вступу та навчання в Університеті св. Володимира метра української історії М.Грушевського. А, як відомо, людину формує саме оточення, принаймні воно суттєво впливає на її погляди, поведінку та світогляд.
Бібліографія досліджень життя та діяльності М.Грушевського нараховує тисячі поглядів, існує ціла  галузь науки – «грушевськознавство», але вивчення студентського середовища, в якому він навчався, спеціально ще ніким не велося. Постає питання: чому ж сам Грушевський у спогадах не згадує про своє студентське життя, про своїх однокурсників, тоді як інші залишили немало мемуарів на цю тему? Одним із пояснень цього може бути дана ним обіцянка батькові не брати участі в житті університету, про яку М.Грушевський згадує в автобіографії. Спираючись на офіційну університетську документацію, спробуємо якнайповніше реконструювати перебування майбутнього вченого в Університеті св. Володимира. Хто навчався разом з ним на курсі, що це були за люди, якого походження, яких переконань, якої освіти та з якими результатами  проходили «поверочные испытания» для колишніх гімназистів?
Списки студентів 1886 р. вступу на історико-філологічний факультет Університету св. Володимира не є сталими в кожному конкретному прикладі. Так, за списком студентів 1886 р. їх нараховувалося 22 [10], у 1887 р. в 3-му семестрі на курсі разом із молодим Грушевським навчалися 16 осіб [11], у 5-му семестрі в 1888 р. студентів було 18... А в справі «О выдаче окончившим историко-филологический факультет свидетельств о зачете полугодий» за 1890 р. фігурують тільки 15 осіб [15]. Дехто був виключений з університету через ідейні переконання, хтось – за неуспішність, деякі не змогли платити за навчання. До того ж не всі, хто успішно пройшов курс наук, отримали дипломи в рік закінчення університету (тобто в 1890 р.; так, в цьому році отримали «аттестаты» 6 студентів 1884 р. вступу в університет [16]).
Таким чином, їх кількість то збільшувалась, то зменшувалась, але, співставивши списки, можна виявити тих студентів, які постійно навчались з майбутнім ученим. У 1886 р. на 1-му курсі історико-філологічного факультету здобували освіту:

Таблиця: Див. PDF 

У цьому ж списку зазначено, що М.Бржозовский, Г.Міхновський, М.Окінчіц та М.Шмигельський на лекції й іспити не з’являлися. Згідно з «Правилами о зачете полугодий студентам императорских российских университетов», відрахування з університету за неуспішність відбувалося у разі незарахування студентові 3-х семестрів підряд або 5-ти семестрів взагалі [26]. Нововведенням статуту 1884 р. була посеместрова перевірка знань студентів у формі «зараховано» –  «не зараховано», на відміну від попередньої практики щорічних іспитів для переходу на наступний курс. Таким чином, у «Списке о зачете семестров за первую половину 1887 г. (весеннее полугодие)» [7] зазначені:
1. Васькевич Костянтин Іванович
2. Гаусман Авраам-Абе Натан Еліашев
3. Грушевський Михайло Сергійович
4. Дєтскій Віктор Георгієвич
5. Єфімов Олександр Миколайович
6. Женкевич Вікентій Францович
7. Ковтун-Котович Федор Максимович
8. Липко-Парафієвський Олександр Павлович
9. Матковский Станіслав Рафаїлович
10. Міроничев Аркадій Петрович
11. Окінчіц Мстислав Костянтинович
12. Пахаревский Микола Васильович
13. Піскорський Володимир Костянтинович
14. Сніжко Сергій Миколайович
15. Трабша Станіслав Болеславович
16. Федосєєв Павло Архипович
17. Шкуратов Семен Павлович
18. Щербаков Тарасій Михайлович.
 За списками 3-го семестру, не зараховано семестри М.Єфімову і О.Липку-Парафієвському. У списках 2-го курсу в першому семестрі історико-філологічного факультету було 16 студентів.
 У 4-му семестрі не пройшли «поверочные испытания» С.Сніжко та О.Липко-Парафієвський [8]. При цьому С.Сніжко не піддавався перевірці знань через хворобу, а О.Липка-Парафієвського виключено з університету за «невзнос платы за учение» [6]. У 6-му семестрі на курсі з М.Грушевським навчалися 12 студентів [9], у 7-му семестрі – 14 [12] і, зрештою, у 1890 р. останні «поверочные испытания» проходили:
1. Грушевський Михайло Сергійович
2. Дєтскій Віктор Георгієвич
3. Женкевич Вікентій Францович
4. Ковтун-Котович Федор Максимович
5. Матковский Станіслав Рафаїлович
6. Міроничев Аркадій Петрович
7. Пахаревский Микола Васильович
8. Піскорський Володимир Костянтинович
9. Сніжко Сергій Миколайович
10. Трабша Станіслав Болеславович
11. Федосєєв Павло Архипович
12. Шкуратов Семен Павлович
13. Щербаков Тарасій Михайлович.
 Тобто з тих 22 чоловік, що вступили на курс разом з Грушевським, успішно закінчили університет тільки 60 % студентів. Визначимо, хто покинув навчання і хто його завершив. Так, за соціальним походженням чималу частину студентства складали представники дворянства:
1886 р.:
- дворянин – 45 %
- син священика – 22 %
- син чиновника – 13%
- інші (селяни, міщани, козаки) – 20%.
1890 р.:
- дворянин – 46%
- син священика – 15%
- син чиновника – 15%
- інші (селяни, міщани, козаки) – 24%.
Це стало, напевно, прямим наслідком урядових заходів і, перш за все, статуту 1884 р., що мали на меті стримати вступ до вузів «різночинних елементів» і надати всі можливості для освіти привілейованим верствам. Але і дані про суспільні  стани неточні: офіційна статистика не враховує основний фактор післяреформеної дійсності – розмивання класів суспільства і зростаючу неоднорідність дворянства. Студентство вирізнялось строкатим соціальним складом і відображало соціальну неоднорідність новосформованого капіталістичного суспільства, демонструючи невпинне падіння класових перепон [33].
За віросповіданням студентів можна класифікувати так:

Таблиця: Див. PDF 

Певною мірою це також було зумовлено урядовою політикою держави та встановленням відсоткових квот для абітурієнтів за віросповіданням. За Положенням Комітету міністрів від 5 грудня 1886 р., міністр народної освіти отримав право особисто вживати заходи для скорочення кількості євреїв, що здобувають освіту в середніх і вищих навчальних закладах.
Це Положення було втілено в життя циркуляром по Київському учбовому округу від 11 травня 1888 р. № 6942.  Ним встановлювався такий порядок, щоб перевага надавалася тим абітурієнтам-євреям, які вступали минулого року, але не ввійшли у відсотковий ліміт [29, 37]. Також циркуляром по Київському учбовому округу від 15 липня 1884 р.  № 9846 здійснювався прийом євреїв у вузи поза зоною осілості, за умови пред'явлення ними свідчення місцевого поліцейського начальства про те, що їм дозволено жити в цій місцевості [29, 38]. Високий відсоток католиків серед студентів Університету св. Володимира був звичним явищем через традиційно велику кількість поляків, що отримували освіту в Києві, та розповсюдженість католицизму на Правобережній  Україні.
 Зрештою, ідентифікація однокурсників Грушевського за місцем проживання та отримання середньої освіти показує, що при вступі до університету в 1886 р. випускники київських гімназій складали 50% студентів, а при випуску – 45%. Це могло бути наслідком урядової політики, спрямованої на навчання випускників гімназій у місцевих університетах та недопущення стікання абітурієнтів з периферії у столичні вузи, а також, можливо, якості освіти, яку надавала середня школа. Вік вступників варіювався від 18 до 23 років.
 Отже, можемо підсумувати: ситуація у вищій школі часів навчання М.Грушевського в Університеті св. Володимира була складною. Бюрократичний тиск, контроль та дріб’язкові правила навчання створювали нездорову атмосферу у вищих навчальних закладах. Кількість бажаючих отримувати гуманітарну освіту зменшувалась через втрату нею своєї загальноосвітньої функції. Курс М.Грушевського 1886 р. вступу відображає загальні тенденції, що були характерні для вузів того часу. Так, частка                студентів-дворян становила 45–46%, що свідчить про велику кількість студентів інших соціальних станів. Та й саме дворянство диференціювалося, і тому не обов’язково це були заможні студенти. У конфесійному відношенні склад курсу відображає політику імперії щодо «єврейського питання» та в цілому віросповідання населення країни, а також виявляє кращу підготованість, чи прагнення до навчання, студентів-католиків. Контроль інспекції, нагляд поліції, регламентація та дріб’язковість правил поведінки, зовнішнього вигляду і в той же час досить демократичний склад студентства, конфесійна строкатість та молодий вік –
таким було середовище навчання майбутнього вченого М.Грушевського в стінах Університету св. Володимира.


Література

1. Аврус А.И. История российских университетов: Курс лекций. – Саратов: ГосУНЦ «Колледж», 1998. – 128 с.
2. Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60–90-х рр. ХІХ ст. – К.: Наукова думка, 1980. – 155 с.; Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (ХІХ в.): Историко-социологический очерк. – К.: Наукова думка, 1991. – 172 с.
3. Владимирский-Буданов М. История императорского университета Св. Владимира. –  К., 1884. – Т.1. – 674 с.; Історія Київського університету. – К., 1959. – 629 с.; Киевский университет: документы и материалы 1834–1984 / Сост.: В.А.Замлинский, А.А.Буравченков, А.В.Долинский и др.; Редкол.: М.У.Белый /пред./ и др. – К.: Вища школа, 1984. – 191 с.; З іменем св. Володимира: Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників: У 2-х кн. – К.: Заповіт. – Кн. І / Упор. В.Короткий, В.Ульяновський. – К., 1994. – 381 с.; Тарасенко О.О. Становлення та розвиток історичної освіти в Київському університеті у 1834–1884 рр. – К., 1995. – 276 с.; Нариси історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка 1834–2004 / В.В.Різун та ін. (уклад.); М.Слов’янова, Н.Тимошик (ред.); В.В.Скопенко (авт.передмови). – К.: Наша культура і наука, 2004. – 440 с.; Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення (1834–2004) / Г.Д.Казьмирчук (відп.ред.). – К.: Прайм-М, 2004. – 354 с. та ін.
4. Высшее образование в России. Очерк истории до 1917 г. / Под ред. проф. В.Г. Кинелева. – М.: НИИ ВО, 1995. – 343 с.
5. ДАК. – Ф.16. – Оп.329. – Спр.39. – Арк. 1–15.
6. ДАК. – Ф.16. – Оп.369. – Спр. 4. – Арк. 4, 84 зв.
7. ДАК. – Ф.16. – Оп.369. – Спр. 15. – Арк. 216, 216 зв., 217.
8. ДАК. – Ф.16. – Оп.369. – Спр. 15. – Арк. 90 зв.
9. ДАК. – Ф.16. – Оп.369. – Спр. 15. – Арк. 97, 106 зв.
10. ДАК. – Ф.16. – Оп.369. – Спр.16. – Арк. 91 зв. – 93 зв.
11. ДАК. – Ф.16. – Оп.369. – Спр.16. – Арк. 35 зв., 36 зв.
12. ДАК. – Ф.16. – Оп.369. – Спр.16. – Арк. 39 зв.
13. ДАК. – Ф.16. – Оп.369. – Спр.19. – Арк. 52.
14. ДАК. – Ф.16. – Оп.369. – Спр.21. – Арк. 80.
15. ДАК. – Ф.16. – Оп.329. – Спр.39. – Арк. 1–15.
16. ДАК. – Ф.16. – Оп.329. – Спр.198. – Арк. 2, 56, 93, 109, 116, 124.
17. Знаменитые универсанты: очерки о питомцах Санкт-Петербургского университета: В 2-х т. – СПб., 2002. – Т.1.– 528 с. – Т.2. – 554 с.
18. Иванов А.Е. Высшая школа в России в конце ХІХ – нач. ХХ века. – М.: АН СССР, Ин-т истории СССР, 1991. – 392 с.
19. Иванов А.Е. Студенчество России кон. ХІХ – нач. ХХ вв. Социально-историческая судьба. – М.,1999. – 416 с.
20. Левицька Н.М. Студентство України в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст.: Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський університет ім. Тараса Шевченка. – К., 1998. – 16 с.
21. Левицька Н.М. Студентство у національно-визвольному русі України наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. – К.: ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1998. – 25 с.; Левицька Н.М.  Академічний студентський рух в Україні в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. – К.: ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1998. – 47 с.;  Стоян Т.А.  Студентство університетів підросійської України в другій половині ХІХ ст. – К.: ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1998. – 28 с.
22. Лейкина-Свирская В.Р. Интеллигенция в России во второй половине ХІХ в. – М.: Мысль, 1971. – 368 с.
23. Миронов Н.Б. Социальная история России периода империи (ХVІІІ–ХХ вв.). Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства: В 2-х т. – СПб.: Дмитрий Буланин, 1999. – Т.1. – 549 с.
24. М.С.Грушевський у Київському університеті (1886–1894). Щоденник (1888–1894) / Упор. Зашкільняк Л.: НАН України, Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. – К., 1997; Крикун М.Г. Магістерська дисертація Михайла Грушевського // Грушевський М. Барське староство. Історичні нариси ХV–ХVІІІ ст. – Львів, 1996. – С. 577–623; Любомир Винар. Життя і наукова діяльність Михайла Грушевського // Український історик. – 1966. – № 1–2. – С. 15–32; Тельвак В. Біографічні нариси видатних представників європейської культури. Михайло Грушевський (1866–1934): Монографія. – Opole: Politechnika Opolska, 2007. – 367 с.; Тельвак В. Теоретико-методологічні підстави історичних поглядів М.Грушевського (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.). – Нью-Йорк – Дрогобич, 2002. – 235 с.; Тельвак В. Михайло Грушевський у Київському університеті (до проблеми формування теоретико-методологічних поглядів) // Український історик. – 2002. – № 1–4. – С. 186–208; Зашкільняк Л. Методологічні погляди Михайла Грушевського // Україна модерна № 2–3 за 1997–1998 рр. – Львів, 1999. – С. 223–253.
25. Общий устав и временный штат императорских российских университетов. – СПб., 1884. – 112 с.
26. Правила для студентов и сторонних слушателей императорских российских университетов. – СПб.: Тип-я Елонского, 1885. – 18 с.
27. Реєстр наукових і літературних праць проф. М.С.Грушевського до року 1905 / Зладив І.Е.Левицький // Наук. зб., присвячений проф. М.С.Грушевському учениками і прихильниками з нагоди його десятилітньої праці в Галичині (1894–1904). – Львів, 1906. – С.1–50; Дорошенко В. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові (1873–1892–1912): [Бібліографічний покажчик] / Склав В.Дорошенко. – К., Львів: Наклад НТШ, 1913. – 88 с.; Ювілейний збірник на пошану акад. Михайла Сергійовича Грушевського: З нагоди шістдесятої річниці життя та сороковин наукової діяльності. – К.: ВУАН, 1928. – Т.1–3; Матеріали до бібліографії друкованих праць акад. Грушевського за 1905–1928 рр. / Д.Балика, О.Карпинська, Н.Козель, Н.Ципкіна та ін. – К., 1929. – 104 с.; Винар Л. Бібліографія праць про Михайла Грушевського // Український історик. – 1966. – № 1–2 (9–10); 1984. – № 1–4 (81–84); Грановський Б.В. Академік М.С.Грушевський: матеріали до біобібліографії (1914–1934). – Вип. І. – К., 1991. – 25 с.; М.Грушевський –  перший президент України, академік: бібліографія (1885–2000) / Б.В. Грабовський. – К., 2001. – 384 с.
28. Рождественский С.В. Исторический очерк деятельности Министерства Народного просвещения 1802–1902 гг. – СПб., 1902. – 785 с.
29. Сборник постановлений и распоряжений начальства по университету св. Владимира и прочим российским университетам с 1878 г. по 1891 г. включительно. Составлен В.И.Клопотовским. – К., 1893. – С.193.
30. Стоян Т.А. Університетська освіта в Україні в другій половині ХІХ ст.: Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський університет ім. Тараса Шевченка. – К., 1999. – 20 с.
31. Фромметт Б. Очерки по истории студенчества в России. – М.: Изд-во Т-ва Вольф М.О., 1912. – 134 с.
32.  Щетинина Г.И. Студенчество и революционное движение в России. Последняя четверть ХІХ в. – М.: Наука, 1987. – 239 с.
33. Щетинина Г.И. Университеты в России и устав 1884 г. – М., 1976. – 229 с.